У ході дослідницької роботи над матеріалами про підпільні патріотичні групи, які діяли на територіях Іваницького, Ічнянського та Малодівицького районів, вдалося знайти живих свідків тих подій, які зокрема розповіли про долю двох членів Гмирянської партійної організації. Їх спогади й пропонуємо нашим читачам.
Петро Якимович Рудько, уродженець с. Гмирянка:
– Мій батько, Рудько Яким Іванович, на початку війни працював секретарем Гмирянської сільської ради. У вересні 1941 року нашу сім’ю направили супроводжувати велике стадо корів для евакуації в східні райони країни. Були вже під Сумами, коли на одній із польових доріг нас зустріла група німецьких мотоциклістів. Вони наказали повернути худобу назад.
Через три дні пригнали корів до Гмирянки. Там уже були німці, обрана нова влада. За наказом обкому партії батько залишився в селі для підпільної роботи, тому ховався по хатах односельчан.
Ми не бачили його більше чотирьох місяців. Додому батька привели 7 січня 1942 року. На ньому, худому й виснаженому, був брудний, порваний одяг. Двоє місцевих поліцаїв дозволили тату попрощатися з нами, а потім відвезли до Іваниці, яка тоді була райцентром.
Згодом його відправили до тюрми в м. Лубни Полтавської області. В тісній камері, з такими ж арештантами як і він, батько пробув до квітня 1942 року…
Про подробиці його смерті ми дізналися у вересні 1943-го. Перед Пасхою кілька груп в’язнів вивели в один із ярів за містом і розстріляли. Місцеві мешканці розповідали, що серед страчених, очевидно, були й тяжкопоранені, які не могли вибратися з-під землі, і вона впродовж трьох днів ворушилася над величезною братською могилою.
На жаль, після війни влада нічого не зробила, щоб увіковічити його пам’ять, не кажучи вже про надання хоч якоїсь допомоги сім’ї страченого підпільника. (Рудько Яким Іванович, 1904 р. н., внесений у Книгу Скорботи Чернігівської області, т.2)
Клавдія Олександрівна Янько, уродженка с. Гмирянка:
– Перед війною Воронько Митрофан Васильович головував у місцевому колгоспі «Політвідділ». Був хорошим керівником, шанованою у селі людиною. В перших числах вересня, коли стало відомо, що наші війська відступають, він зібрав колгоспників і сказав: «Заберіть колгоспних коней, упряж і зерно, щоб вони не дісталися окупантам…».
Сам Митрофан Васильович став членом сільської підпільної організації, яку очолював Сорока Василь Якович. У перші тижні окупації ховався у селі по хатах, потім перейшов до Ічні. При виконанні одного з завдань, у Вороньковому Хуторі, де було 15-20 хат, хтось із місцевих видав Митрофана Васильовича ічнянській поліції. Його арештували, під конвоєм відправили у Чернігів до тюрми де й розстріляли.
Даних про Воронька Митрофана Васильовича у Книзі Скорботи Чернігівської області немає.
Підготував Микола ГЕЄЦЬ
|