Головна » 2017 » Жовтень » 13 » ОПЕРАТИВНИЙ ПСЕВДОНІМ – МАРИК
10:34
ОПЕРАТИВНИЙ ПСЕВДОНІМ – МАРИК

Я не знаю, чим керувався комбат в/ч А2802, коли призначив новому зв’язківцю з Чернігівщини Сергію Марйосі цей псевдонім. Можливо, спало на думку, що вони – морська піхота, а можливо, була певна співзвучність із козацьким прізвищем.
Сергій Михайлович, – саме так, незважаючи на молодий вік, тепер інколи кличуть тридцятирічного Марйоху, – народився у селі Сезьки. Тут закінчив середню школу, отримав атестат зрілості, працював трактористом. Тут же 23 квітня 2015 року отримав повістку – виклик у районний військкомат. Пройшов медкомісію і, хоча мав підставу уникнути призову, бо колись отримав травму руки, все ж зголосився йти до війська.
Тоді якраз на фронті, або, як кажуть, на території здійснення антитерористичної операції, йшли запеклі бої.
– Особисто мені, – ділиться думкою Сергій Марйоха, – як і багатьом моїм товаришам, було вкрай незрозуміло, чого вони хочуть.
Це він про терористів-сепаратистів, які відстоюють ідею створення так званого «русского мира». Бо і мені, який народився і виріс на Донбасі, теж не зрозуміло – що їм треба? Може, молока, хліба, сала, м’яса? Так цього вдосталь: магазини Донецька, Луганська, Горлівки, Сніжного вщерть забиті продуктами (я це бачив на власні очі). Є горілка – українська, з перцем. Є одяг, пошитий у Вінниці. Є імпортні диски із закордонними фільмами… То в чому річ? Що змусило шахтарів та металургів залишити все і піти на війну?
Про це і говорили вечорами Марик та його бойові товариші: узбек із Дніпра Роман Тажибаєв, старшина Володимир Дериєнко з Києва та інші хлопці, котрі прийняли присягу українського воїна, отримали форму морських піхотинців і тепер стояли під селищем Широкине, що розташоване на узбережжі Азовського моря.
Однак була одна особливість, яка не дозволяла нашим хлопцям погодитися з тим, що проти них воюють тільки шахтарі й трактористи. Зв’язківець Сергій Марйоха, слухаючи балаканину противника в ефірі, розумів, що говорять вони з явним російським акцентом.
У Широкине морпіх Марйоха прибув із Миколаєва, де півтора місяці відслужив на відомому полігоні Широкий Лан. Його військова частина, яка спочатку мала назву підрозділу берегової оборони Азовського моря, на полігоні проходила бойове злагодження.
– Ми мали на озброєнні так звані шишарики. Це машина-всюдихід ГАЗ-66, яка була споряджена радіостанцією типу 124-Н. Вона мала призначення командно-штабної машини, або, як ще її називали, ПВЗ – польовий вузол зв’язку. Іншими словами, ми забезпечували зв’язок між окремими підрозділами, які брали участь у АТО. Обладнання було вкрай застаріле, дідівське, – розповідає Сергій Марйоха.
І тут колишній воїн не видає ніякої військової таємниці, бо ці машини застав і я, коли служив у Збройних Силах СРСР ще з 1968 року. А це майже півстоліття тому!
Крім того, підрозділ зв’язку, де служив Марйоха, мав на озброєнні і так звані польовки. Це такі провідні системи часів Великої Вітчизняної війни, які прокладають у полі (тому і «польовки»). Прокладав ці дроти між окремими підрозділами і Сергій. Коли після масованих мінометних обстрілів виявлялося, що дроти вщент пошматовані, треба було брати бухту на плечі і тягнути через бур’яни нову лінію.
І це у той час, коли, наприклад, військовики армії США і НАТО спілкуються між собою через супутники, мають можливість чути на полі бою кожного солдата і командира!
Хоча треба відзначити, що під кінець служби його підрозділ зв’язку вже мав і тепловізори, і бронежилети, і новітні радіостанції, які треба було «розшити», тобто налаштували для поточного користування.
Варто згадати ще про один нюанс солдатського життя того періоду.
- У Полтаві, де після мобілізації я проходив навчання, нам видали форму – відразу і літню, і зимову. Чому так, не знаю. Може тому, що з речових складів хотіли позбутися так званих «остатків». Мовляв, нехай солдатики тепер самі відповідають за своє обмундирування, а нам – лише з рук, - каже Сергій Марйоха.
І не помиляється. Читаю наказ Міноборони по комплектацію в/ч по забезпеченню речовим спорядженням за 2014-2015 рік і переконуюсь у тому, що саме народна ініціатива у вигляді волонтерського руху врятувала нашу босу і голу армію від холоду і голоду.
– Десь восени, – ділиться спогадами Сергій Марйоха, – до нас, хто стояв у Широкиному, приїхала на бусику жінка-волонтер. Запам’ятав лише її ім’я – Тетяна з Ічні. Вона привезла картоплю, консерви, сигарети, саморобну маскувальну сітку. Ми були вдячні за турботу.
А я, слухаючи морського піхотинця, подумав: а куди, власне, все поділося? Всі ці «служби тилу», численні підрозділи резервного спорядження, незліченні склади з консервами, м’ясом, крупами і макаронами? Адже все це роками накопичувалося ще з часів СРСР і лежало, так би мовити, на «чорний день». І от цей день настав. Хто все це забрав? А може, просто був організований саботаж? Якби не волонтери, ми б не мали армії. Це – істина життя. Для нас з вами та ще для морського піхотинця із Сезьок.
Зараз Сергій уже вдома. Каже, свій борг народу у вигляді військової служби вже віддав. І у мене як представника українського народу до нього претензій немає. Солдат, який має оперативний псевдонім Марик, служив і воював чесно.
Леонід Самойленко,
с. Сезьки
Фото Наталії Черненко

Другокласнику Нікіті Пивоварському Сергій Марйоха замінив батька
Переглядів: 67 | Додав: lora | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples
  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Трудова слава© 2017 р. Передрук матеріалів лише за письмовою згодою авторів
    Створити безкоштовний сайт на uCoz