Двадцять років тому, коли колгоспи порозвалювались, держава пропагувала створення фермерських господарств. Саме в той час Олександр Мащенко з Городні створив своє ФГ «Лан», яке функціонує й нині.
– Олександре Михайловичу, як розпочинали власну справу?
– Фермером хотів стати давно. Зі шкільних років мріяв працювати на землі, вивчився на агронома. Працював на хазяїна – не сподобалось. Тому з 2000 року почав працювати на себе, обробляючи шістнадцять гектарів батьківських паїв. Тоді я одним із перших у Городні вивів їх у натурі. У 2003-ому отримав землю в оренду, збільшивши площу до 70 гектарів. У рахунок заборгованості із заробітної плати батьків купив заставний екскаватор, переобладнавши його у звичайний трактор. Із цього і розпочалася фермерська діяльність. А в 2007 році брат Володимир теж долучився до фермерства: відкрив ФГ «Барс» Мащенка В .М.». Мій досвід та бажання самостійно господарювати стали прикладом і для інших: нині у селі є п’ять одноосібників. Вони, як і я колись, обробляють батьківські паї.
Зараз я використовую тільки нову техніку – з нею менше мороки. Маю три трактори. Сам працюю на підвісному оприскувачі. Він для мене найцінніший із техніки, дуже економний.
– Сьогодні реально стати фермером із нуля?
– Нині фактично немає вільної землі, все позабирали холдинги. Навіть якщо знайдеться вільна ділянка, часу на її оформлення піде до двох років, ще треба й 10-50 тисяч гривень. Знаю людей, які цим питанням займалися майже 10 років.
Є й інша проблема. Щоб офіційно стати фермером, а не одноосібником на своїх паях, згідно з законом потрібно мати сільськогосподарську освіту. Це – дурниця. Знаю випадки, коли лікар ставав кращим фермером, ніж дипломований агроном чи зоотехнік.
Немає також і підтримки держави. Коли я починав працювати, на перший трактор, комбайн чи автомобіль через фонд підтримки фермерів можна було взяти безвідсотковий кредит, ще й отримати до 30% компенсації. Час повернення коштів становив від трьох до п’яти років, і в перший рік взагалі нічого не потрібно було виплачувати. Я ще встиг скористатися програмою підтримки фермерів і придбав свій перший комбайн. Програма діє й зараз, от тільки коштів із бюджету під неї не виділяють.
– Які сільгоспкультури домінують на ваших полях?
– Є пшениця, кукурудза, соняшник. Розпочав вирощувати сою, під якою зараз зайнята майже половина площ. Порівняно із кукурудзою сою та пшеницю мені вирощувати легше. Це культура рентабельна, нешкідлива для ґрунтів. Крім того, вона накопичує у землі природні мінеральні добрива. З гектара сої можна отримати однаковий прибуток, як із кукурудзи. Також вона займає втричі менше місця, тож усю її зберігаю у власному зерносховищі.
Соя під час жнив коштувала до семи тисяч гривень за тонну, зараз – більше восьми. Тож не бачу сенсу займатися кукурудзою, хіба що для сівозміни. Крім того, після сої урожайність пшениці на одну тонну більша. І добрив потрібно менше. Тож виникає бажання віддати все під сою. Однак доведеться хоча б 30% площі тримати під озимими, адже лише однією сівозміною можна збільшити врожайність на 20%.
– Не збираєтесь налагодити повну переробку продукції? Наприклад, установити свою олійницю?
– Це було б добре: відкрити нові робочі місця та отримати додатковий прибуток. Повна переробка власної продукції – вимога сьогодення. Але дрібна, фермерська, переробка не вигідна. На великих підприємствах рентабельність більша, тому вони й витісняють дрібних переробників. Та й на селі вже працювати нікому.
– Ви стали депутатом районної ради. Що спонукало до цього?
– У районній раді дуже мало фермерів. А вони теж мають свої проблеми, які можна вирішити на рівні району. А ще набридло дивитися, як наші села вимирають. Ставши депутатом, у рамках своїх повноважень намагатимуся більше зробити для свого села: відремонтувати дорогу, відновити вуличне освітлення.
Андрій Грудницький
|
