«Прекрасними повістками» називав оповідання Ганни Барвінок Іван Франко. Письменниця майже на десять років раніше від Марка Вовчка створила національний характер української жінки. Жінка в її творах розумна, вірна в коханні, а задля цього – здатна на подвиг!
Ганна Барвінок та Нечуй – Вітер ( справжнє ім′я – Олександра Михайлівна Білозерська) народилася 23 квітня 1828 року на хуторі Мотронівка. Батько дівчини, Михайло Білозерський, був одним із найосвіченіших людей у тих краях, шляхетський маршал-предводитель місцевого дворянства, щиро й глибоко цікавився зародками нового українського письменства. На все життя у пам′яті доньки залишилась його чудова гра на гуслях і щире виконання українських пісень.
Особливий вплив на формування творчих поглядів мав Пантелеймон Олександрович Куліш – український письменник, історик, фольклорист, етнограф, критик і перекладач. Знайомство між ними відбулось у Мотронівці 24 грудня 1845 року « на кутю», куди Куліш, уже відомий письменник, приїхав на запрошення свого друга, Василя Білозерського , рідного брата Олександри і причарував усіх присутніх « гострим розумом та яскравою українською розмовою». Це знайомство 15-річної Олександри та її майбутнього чоловіка ( старшого від неї на 9 років) згодом переросло в палке кохання.
Історія кохання Олександри Білозерської й Куліша, а потім – і подружнього життя, не була ідилічною. За словами Василя Білозерського, « …він пристрасний і нетерплячий, хотів неодмінно домогтися її освідчення, але не міг, і коли виїжджав від нас для подорожі Київською губернією, просив її прийняти його портрет на згадку, проте вона відмовилась, і він, виїхавши від нас, за ворітьми знищив його й викинув у рівчак». Чи знав Куліш, що тиха й сором′язлива Олександра заявила матері буквально таке: « Ви не бажаєте, щоб я вийшла заміж за Пантелеймона Олександровича, - я з вашої волі не вийду, але ніхто інший не буде моїм чоловіком».
У 1846 році письменник дістав наукове відрядження за кордон ( для вивчення слов′янських мов). Перед від′їздом він вирішив побувати в Мотронівці. Олександрина мати, яка раніше була проти шлюбу, тепер згодилася – можливо, справа була в тім, що Кулішеві, на її погляд, відкривався шлях до кар′єри.
24 січня 1847 р. в Оленівській церкві Куліші повінчалися. Старшим боярином у молодих був Тарас Шевченко. Він зустрів їх біля воріт колядкою : « Чи ти царівна, чи королівна» ? На це молодий жартівливо відповів: « На чужий коровай очей не поривай, да собі дбай». У подружньому житті Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок було більш ніж достатньо драматичних моментів. Молодій дружині довелося зазнати принижень під час арешту і заслання Куліша до Тули, виявляти дивовижно мудру терплячість під час « романів» Пантелеймона Олександровича з іншими жінками, вигаданих і реальних. Ганна Барвінок гідно "несла свій хрест", ні одна жінка не змогла би зробити більше для письменника, а вона ще знаходила час писати свої оповідання « З народних уст». Подружжя прожило разом у шлюбі 50 років.
Ганна Барвінок завжди відзначалась любов′ю до людей. Вона охоче жертвувала гроші на громадські справи, виступала в демократичній пресі за відкриття українського університету, допомагала людям. У передсмертному заповіті письменниці сказано: « Після моєї смерті, як будуть доходи з творів Куліша, то збудувати домик на двадцять покидишів діток. А потім їх виховати і в пам′ять про Куліша всім дать хороший напрям. Може, між ними буде і поет і поетеса».
Померла письменниця 6 липня 1911 року. Похована поруч з могилою чоловіка на своєму хуторі ( нині входить до складу села Оленівки Борзнянського району).
Оксана Петренко,
завідувач відділу науково – освітньої роботи НІКЗ " Качанівка"
|