У 2003 році на громадських засадах я заснував районне об’єднання літераторів «Криниця», яке працює згідно розробленого мною Статуту, зареєстрованого в органах державної юстиції. У Статуті записано, що «… «Криниця» – громадська добровільно-незалежна самоуправлінська організація, яка об’єднує і гуртує літераторів району».
До «Криниці» нині входять більше 50 шанувальників красного слова – різного віку, освіти, професій та уподобань, а також студентська та учнівська молодь. За роки існування членами об’єднання видано більше 60-и різножанрових збірок. Наше об’єднання неприбуткове, тому немає змоги фінансово підтримувати їх авторів. Проте, допомагаємо у комп’ютерному наборі рукописів, більш досвідчені колеги-літератори коректують та редагують твори тощо.
Власне кажучи, бажаючі детальніше ознайомитись із роботою «Криниці» можуть дізнатися із книжки «Літературно-мистецька Ічнянщина», яку за свої кошти обнародував наш земляк Віталій Шевченко і яка нещодавно надійшла до бібліотек району.
З метою вшанування пам’яті видатних земляків-класиків української літератури Степана Васильченка, Василя Чумака та журналіста-видавця Василя Плюща, я розробив положення про Ічнянські літературні премії в номінаціях: «Проза» імені С. Васильченка, «Поезія» імені В. Чумака, «Журналістика» імені В. Плюща. Мою ініціативу підтримали районна державна адміністрація та районна рада. І в 2005-у році на сесії районної ради затвердили положення про премії та склад комісії з їх присудження, яку мав очолювати заступник голови районної ради.
Переможці цих премій одержують Дипломи та нагрудні медалі лауреата із зображенням Степана Васильченка та Василя Чумака і грошову винагороду – одну тисячу гривень. А лауреати журналістської премії імені Василя Плюща – Диплом. На даний час 17 літераторів удостоєні звання лауреатів.
І вочевидь, коли б не діяла наша «Криниця» та не було засновано премій, то В. Баранов із смт Парафіївка не писав би пасквілі на мою адресу до газет «Сіверщина» (за 16.06.2011 р.), «Сумні таємниці Ічнянської «Криниці» та «Трудова слава» (за 20.08.2011р.) «Лукавство із літературним акцентом», у яких він безпідставно обливає мене брудом. Я дивуюсь, що перед тим, як взятися за перо, він, як журналіст, проігнорував фаховим етикетом, досконало не вивчив обрану тему та не перевірив на достовірність наведені факти. І внаслідок амбітної самовпевненості, його публікації рясніють, м’яко кажучи, словесною половою та грубим викривленням фактажу. Наприклад, у «Сіверщині», у згаданій вище статті, він написав (цитую дослівно): «...Маринчик просунув на премію лише себе...», але у Положеннях про преміювання зазначено, що кандидатури на відзнаку висуває тільки громадськість, отже, самовисування не передбачено. Окрім того, мабуть, Баранов забув, як декілька років тому у публікації «Черга за преміями» у «Трудовій славі» ( за 10.12.2005 р.) він написав: «…У номінації «Проза», окрім Маринчика, представлений претендент Олександр Литвиненко…».
Отже, альтернатива насправді була. І об’єктивність рішення комісії можна перевірити і сьогодні, якщо порівняти твори претендентів.
У вже згаданій публікації «Черга за преміями» Баранов вельми обурився, що на премію імені С. Васильченка ніхто не висунув покійного Василя Крицького. Але у положеннях про премії зазначено, що посмертно вони не присуджуються.
У цьогорічних публікаціях Баранов звинувачує мене в тому, що я «зробив» лауреатом премії імені Чумака Ларису Гудименко із Києва, яка не написала жодного вірша. Але у Положенні про премію зазначено, що на здобуття відзнаки висувають громадян України та інших держав за високохудожні поезії та наукові дослідження життя і творчості Василя Чумака та мають загальне визнання. А Лариса Гудименко, багато років досліджувала архіви СБУ, і відкрила чимало невідомих сторінок із творчого життя рідного дядька В.Чумака. У 2006-у році вона видала книжку «Родинне гніздо Василя Чумака». Про значимість видання, яскраво говорять рецензії відомих літературних критиків та українських письменників і журналістів. Зважаючи на високу оцінку книги, комісія одноголосним рішенням удостоїла автора звання лауреата районної літературної премії імені Василя Чумака. Отже, коментарі тут зайві.
Спростовую ще одне звинувачення на мою адресу. У 2009-у році на здобуття премії імені В. Чумака було висунуто три кандидатури: відомого українського поета і композитора, заслуженого працівника культури України Івана Буренка та поеток Любов Карпенко і Ольгу Штепу. Комісія з присудження премії одноголосно проголосували за автора багатьох збірок поезій, переможця конкурсу «На кращий гімн м. Чернігова» Івана Буренка. До речі, на тому засіданні я не був, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні. Це можна перевірити. Але Баранов із агресивною упертістю знову і знову звинувачує мене. Зокрема у «Сіверщині» написав: «…Обурена діями Маринчика, поетеса Карпенко подала заяву про вихід із «Криниці».
Люди добрі! Премія – одна, а претендентів буває більше і, звичайно, усіх номінантів відразу задовольнити неможливо. А Любов Карпенко одержала цю відзнаку в 2010 році.
У своїх публікаціях Баранов із упередженою завзятістю висуває мені різні звинувачення, але у його пасквилях лише містечковий дріб’язок.
У нашому Статуті зазначено «Член об‘єднання, який тривалий час не бере участі у роботі організації, та порушує статутні норми – вибуває із об’єднання». І якщо через свою надмірну амбітність хтось вирішив позбутися членства в нашому об’єднанні, то не треба драматизувати та роздмухувати конфлікти, намагаючись пересварити спілчан.
Складається враження, що Баранова турбує ревнива заздрість, через що він із великим азартом оговорює мене.
Шановні «друзі», не треба засмічувати нашу «Криницю». Для ясності наведу вам такий приклад: із однієї і тієї ж квітки, бджола та павук беруть нектар, але бджола переробляє його на мед, а павук – на отруту.
Отже, годі із ложкою дьогтю тупцювати біля ічнянського духовного джерела.
Станіслав Маринчик, голова Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця»
Від редакції:
Районна газета не найкраще місце для з’ясування стосунків навіть іменитих та амбітних опонентів, а тому редакція не мала наміру продовжувати словесну перепалку навколо діяльності районного об’єднання літераторів «Криниця». Однак, заради справедливості та зважаючи на незаперечні заслуги відомого не тільки на Ічнянщині, а й в Україні письменника, кінорежисера, сценариста, Заслуженого діяча культури України, Члена Спілки письменників України Станіслава Маринчика, завдяки старанням, наполегливості, титанічній праці, а головне, небайдужості якого в місті та районі чимало зроблено у напрямку розвитку культури та збереження історичної культурної спадщини, ми таки вирішили надрукувати його відповідь Віктору Баранову та пояснення читачам районки стосовно районних літературних премій. А також надати слово членам літоб’єднання, котрі згадувалися у публікації В.Баранова у «Сіверщині», завершуючи на цьому конфліктну тему в середовищі місцевого celebrity.
|