Три капітани
Послужний список нашого земляка, уродженця села Заудайка, капітана запасу першого рангу Василя Нікітченка солідний. Після закінчення Київського вищого військово-морського політичного училища служив заступником командира на Сахаліні, викладав у навчальному військовому центрі морських частин прикордонних військ в Анапі. Десять років служив у 22-й окремій бригаді прикордонних сторожових кораблів, яка була задіяна в Афганській війні. Був командиром бригади, а потім, до 1995 року, очолював її. Згодом призначений командиром 23-ї окремої бригади прикордонних сторожових кораблів. З 2003 року працював начальником відділу прикордонної служби в Адміністрації Голови Державної прикордонної служби. Відслуживши, переїхав до Заудайки, доглядати хворого батька-фронтовика.
Зустрівшись із Василем Нікітченком, розпитав про життя-буття військового.
– Чому ви обрали професію військового?
– На вибір професії вплинули зворушливі розповіді батька про війну. В 1943-у році його призвали в армію. На Далекому Сході служив зв’язківцем у стрілецьких частинах. Визволяв Маньчжурію й Корею від японців. Служив там до 1951 року.
Наш односелець та сусід Павло Мажний, який теж воював на території Кореї, часто заходив до батька в гості. Бойові побратими, обговорюючи житейські проблеми, переводили розмову на війну, згадуючи різні епізоди. Ми, дітвора, прислухалися до розмов, уявляючи кожен по-своєму почуті історії. Мимоволі в мене й виникло бажання стати солдатом.
– Які завдання виконувала бригада прикордонних сторожових кораблів під час війни в Афганістані?
– У бригаді було біля шести десятків кораблів і катерів. Дислокувалися в місті Термез на річці Амудар’я. Зона нашої відповідальності простягалась від Нижнього Пянджу до Корків.
Ми охороняли важливі об’єкти та державний кордон Радянського Союзу по Амудар’ї з боку Афганістану, займалися розвідкою, супроводжували цивільні та вантажні судна.
– Ви видали книгу «Від Заудайки до Кабула» про своїх земляків-воїнів-інтернаціоналістів…
– 18 моїх земляків виконували свій інтернаціональний обов’язок а Афганістані. Серед них Іван Майдан із дружиною, Юрій Борщ, Михайло Жадько… На жаль, шестеро з них – за межею вічності.
Якби була можливість, видав би книгу не лише про односельчан-побратимів, а й про інших афганців. Але це досить складно. Наприклад, про своїх земляків із Заудайки я протягом року збирав матеріали. Та й коштів не вистачало, тому допоміг мені у виданні керівник СТОВ «Інтер» Михайло Бондар, за що я йому дуже вдячний.
Воїни-інтернаціоналісти, за малим винятком, люди скромні. Вони не говорять багато і багато не вимагають, а прагнуть лише справедливості.
– Ваші діти теж продовжують сімейні військові традиції?
– Так, вони обрали професії, пов’язані з морем. І навіть донька. Моя Ганнуся – капітан прикордонних військ в Анапі, а син Олег – капітан третього рангу ………….. Підростає третє покоління Нікітченків – онуки. Сподіваюся, що й вони подружаться з морем.
– Бажаю вам продовження сімейної династії!
Микола Смілик
На знімку: Василь Нікітченко із внуками Нікітою та Демидом
|
