Віктор Ковальовський – художник, поет, музикант
Невтомно народжують ічнянські землі талановитих людей. Що не село – то скарбниця талантів, голосистих, майстровитих, духовно багатих. Скільки їх, від найдавніших часів до сьогодні, не злічити. І в кожного своя, неповторна історія життя.
У фойє Монастирищенського сільського будинку культури нещодавно демонструвалася виставка картин місцевого художника Віктора Ковальовського. В основному, там були представлені пейзажні твори, а копія картини Рафаеля Санті «Мадонна со щеглом» – це колишня дипломна робота Віктора Петровича, який і розповів про свої «університети»:
– У дитячому садку я пробув один-єдиний день. Пам’ятаю, групою ми вийшли на прогулянку, коли по вулиці проїжджав ракетовоз. Я виліз на огорожу, щоб краще роздивитися диво-техніку, і застряв між штахетинами. Вихователі цього не помітили. Після прогулянки діти пішли в приміщення їсти, спати, а я висів, доки мене хтось випадково не побачив. Розпиляли штахет, звільнили «бранця». Більше я в дитсадок не ходив. Сам собі придумував казки, складав вірші й малював. До сьомого класу в школі був відмінником, а коли почав грати в естрадному колективі – уже й не відмінник.
З дитячих років працював із батьком у полі помічником комбайнера. До опів на дванадцяту працюю, тоді треба на танці, а о четвертій ранку – знов на поле. Два роки після школи вчився в медучилищі, але покинув, бо то не моє. Закінчив курси баяністів-хормейстерів при Ніжинському культосвітньому училищі, працював у Монастирищенському та Ічнянському будинках культури. В Ічні ж, на танцях, зустрів свою Любов. Нікому не сказавши, тихенько розписалися в середу – теща й не повірила зразу. Не хотіли ми гучної гулянки, але куди не піди – самі родичі. На весіллі гуляло 225 чоловік! Уже дожили й до срібного, а я люблю свою дружину, як і раніше.
Переїхавши до Чернігова, я працював інспектором карного розшуку в УВС. Вчився на експерта-криміналіста-художника в Харківському художньо-промисловому інституті, закінчив з червоним дипломом. За мною виконаними портретами затримали чотирьох бандитів. Це хороший результат, але квартири за 15 років служби не дали, так ми й жили в одній кімнаті з двома дітками. В Ічні працював старшим дізнавачем райвідділу. Після інсульту за три роки став на ноги. Доглядав за батьком.
Без роботи не можу, тому, коли звільнилося місце художнього керівника в сільському будинку культури, пішов не вагаючись. Очолюю колектив «Джерела», який заслужив звання народного і підтвердив це звання. Крім фольклорних творів, виконуємо авторські пісні, зокрема, мої. Вірші пишу давно, в 91-92-х роках вони друкувалися в «Трудовій славі», «Деснянській правді». Сам пишу до них музику. Людям подобаються наші виступи.
А малюю давно, ще з дитячих років. Можу виконати копію, можу творити з натури, з уяви. Багато моїх картин розійшлося по світу: дарую родичам, друзям, деякі – продавав. Сім ікон та чимало картин передав нашій сільській церкві, – закінчив свою цікаву житейську розповідь Віктор Ковальовський.
Отже, Віктор Петрович – професійний художник і професійний музикант із чудовим голосом, а поет – за покликом душі. Цьому ремеслу ніде не вчаться. Божий дар або є, або його немає. До Віктора Ковальовського, мабуть, часто приходить натхнення, бо він написав стільки поезій, що вже можна видавати збірку. Побажаймо монастирищенському самородку, щоб книга швидше побачила світ, а поки що вдумаємось в окремі рядки: «І сидить щаслива вся моя родина за накритим маминим столом», «Пахне ніжно медом, молоком, пахне терпко м’ята під вікном», «Моє село – моя колиска, моя провінція свята», «Тут у кожного є своє місце, для душі і для серця слова…»
Наталія Черненко
|
