Мартинівські грузини
Доля далеко розкидала ічнянців по світу. Але одні присвячують своє життя нашому славному краю, а інші шукають кращої долі в різних куточках країни чи зарубіжжя. І де тільки не живуть колишні жителі району та області! Навіть у Грузії. Але що ми знаємо про наших земляків?
Нещодавно представники товариства «Чернігівське земляцтво», що у м. Києві завітали у Мартинівку, щоб дізнатися про село, рід Мартиненків та взяти шматочок мартинівської землі для земляків. Саме нащадки цього роду нині живуть у Грузії і багато років чекають вістей про рідну землю та дорожать згадкою про Україну. Але як вони потрапили до далекої країни?
У гірському селищі Ацкурі живуть три покоління Мартиненків – Олександр Христофорович, Роман Олександрович та Олександр Романович, які свято бережуть історію свого роду. У 1844 році виходець із села Мартинівка, відслуживши 25 років у війську, звернувся до тодішнього губернатора краю, до якого входила Грузія, графа Воронцова з проханням надати земельний наділ та дозволити перевезти сім’ю. Наділ був наданий, і Мойсей (так звали нашого земляка) Мартиненко перевіз до Грузії, а саме до селища Торі (район Бакуріані), свою дружину Євдокію та шістьох синів – Кирила, Тараса, Михайла, Миколу, Івана та Афанасія. З тих пір і ведеться родовід мартинівських грузинів. Всі хлопці одружились на грузинках, заклавши традицію, яка зберігається і сьогодні. Якщо у 1945 році тільки в Ацкурі було 26 дворів Мартиненків, то на сьогодні в селищі нараховується 87.
Спочатку Мойсей Мартиненко працював лісником, але наділ був на скелі, і вони були змушені переїхати жити спочатку в селище Цагвері, а потім Ацкурі.
Олександр Христофорович серед Мартиненків старійшина. Він ніколи у житті не хворів, працював учителем та директором школи, а потім організував одну із найбільших у Грузії пасік, де й зараз не пасе задніх.
Як і в кожного українця, на столі мартинівських грузинів теж є сало і самогон. Тільки замість чорного хліба – лаваш. Живуть заможно та дружно, а головне – бережуть закладені традиції, навіть свиней розводять та огірки консервують (ну, точно наші, українські хлопці!).
Вони зберегли рідну мову, мистецтво вишивки, традиції родинного побуту, народної пісенної творчості, а їхні діти, навчаючись в українській школі, вивчають рідну мову, відкриваючи для себе ту частинку України, де народилися їхні пращури.
Світлана Цюпка
На фото: мартинівські грузини
|
