Головне – мати бажання
Все менше майстрів-умільців залишається поміж нами, бо молодь неохоче переймає древні ремесла. Але, не зважаючи нінащо, поміж нас є майстри із «золотими руками», серед яких і житель с. Гмирянка Володимир Сидоренко, котрий захоплюється різьбою по дереву.
За все своє життя Володимир Григорович здобув не одну спеціальність: у 15 років – майстра-штукатура, у 16 – тракториста, у 22 – оператора котельні. А от різьбою по дереву почав займатися ще з раннього дитинства, коли в односельця побачив дерев’яний гардероб, що був оздоблений вирізьбленою трояндою. І тоді, ще зовсім юним, Володимир вирішив і собі навчитись творити такі картини.
Першим виробом, що в своєму житті із дерева вирізав Володимир Сидоренко, була проста, без складних деталей та вибагливих візерунків, рамка для фото. Та з роками він набирався все більше досвіду, оздоблюючи вироби складними візерунками. Одна із рамок в родині Сидоренків зберігається і досі. Це подарунок дружині на весілля. Володимир розповів, що вирішив колись зробити щось незвичайне для дружині Марії. З березової дошки, яку відламав від побитого ящика, збив рамку, на якій вирізав ім’я коханої, та ще й прикрасив все це дрібненькими візерунками.
Згодом різьбяр почав вирізати картини із об’ємним зображенням людей. Однією з перших таких присвятив пам’яті своєї матері, яка рано пішла із життя.
Найбільше захоплення у творчому доробку і майстра викликають різьблені на дереві рельєфні картини. Та при цьому сам Володимир художником себе не вважає, говорить, що просто перемальовує зображення, створені іншими митцями.
А ще майстер 20 років займається токарними роботами по дереву. Колись настільки захопився цим заняттям, що навіть зробив собі деревообробний токарний станок. Тож у доробку майстра є й багато точених виробів. Володимир може змайструвати стілець, книжну шафу, стіл, навіть різьблене ліжко. А першою токарною роботою у доробку майстра став стіл.
– Якось дружина Марія зауважила, що потрібно купити стіл, – розповідає Володимир Григорович. – У мене був токарний станок, тож вирішив самостійно змайструвати стола. Он він зараз стоїть у дворі. А потім почав робити табуретки. Перших кілька їх побив відразу, бо хитались. А коли «набив руку», то «пішло-поїхало»: і табуретки, і різні меблі. Навіть їх дарував та продавав. Вдома лишився круглий стіл із різьбою на стільниці, дерев’яне крісло та рукомийник.
Якось навіть киянин, коли відпочивав у селі, замовив двоє ліжок. Говорив, що справа не у самому ліжку, а у ручній роботі, різьбі, якій немає ціни. І якби я жив ближче до столиці, де є попит на вироби ручної роботи, то і гроші гарні заробляв.
Та все ж найбільше я люблю різьбити по дереву, зокрема, природу, квіти, людей. Маю не одну сотню графічних зображень для копіювання. Цього року почало «здавати» здоров’я, погіршився зір, словом, недобре почуваюся, тому менше займаюся різьбою. А замолоду міг і до пізньої ночі досидіти за цією справою. На виготовлення різьбленого столу мені потрібно було не більше тижня.
Навчитися цього ремесла нескладно. Головне – мати бажання. Та, на жаль, вчитися бажаючих немає. Приходило колись кілька хлопців, поцікавилися що до чого і більше я їх не бачив. Є місцеві юнаки, які ніде не працюють, могли б навчитися і отримати добру спеціальність, із якою завжди можна на хліб заробити.
Андрій Грудницький
|
