Для прихожан храму Трьох Святих села Гмирянка особливим днем стала Димитрівська поминальна субота, якої вони молилися не тільки за своїх померлих родичів…
Історія села сягає ще далекого 1666 року. З початку ХХІІ століття селом володів прилуцький полковник Дмитро Горленко, потім – гетьман Іван Скоропадський, потім село перейшло до родичів майбутнього гетьмана Кирила Розумовського. В селі діяли три заводи, 4 кузні, 63 вітряки, 5 олійниць, було засноване початкове однокласне училище, яке пізніше стало земським, проводилися три ярмарки на рік. Пани Ярошевські, одні з найбільших землевласників у кінці ХІХ – початку ХХ ст., 1873 року збудували в селі Трьохсвятительську церкву.
На жаль, згодом і церква, і склеп, у якому похований пан Ярошевський, були зруйновані та розграбовані. Пані Ярошевську поховали в саду біля церкви. За революції 1917 року, і її надгробок більшовики використали в «діло» – заклали у підвалини колгоспної комори. І лише кілька років тому люди помітили його і перенесли до церкви. Прихожани поставили на ньому хрест у пам'ять про будівничих сільського храму Ярошевських. Отець Михаїл Долінський освятив його, і всі разом помолилися за упокій душі Єфросинії та всіх померлих.
Нині в селі церква діє в приміщенні колишнього магазину, але віруючі гмирянці піклуються про свій маленький храм, не покладаючи рук. Матеріально і фізично завжди допомагають Віктор Селюх, Олексій Прядко, Микола Катроша, Іван та Софія Потримайло, Валентина та Григорій Іщенко, Марія Бурч, Надія Хотінь, Надія Коваленко, Софія Полякова, Анатолій Селюх (мешканець Чернігова) та директори ПП «Гмирянське» Анатолій Требка, Василь Рощак та Микола Гнойко. Цього року зробили ремонт, на фронтальній стіні встановили дві стели з іконами Божої Матері та Ісуса Христа.
На кожного з нас у свій час чекає мить переходу від тимчасового життя до Вічності та Вищий Божий Суд. На цьому суді не враховують, до якої партії належала людина або на чиєму боці барикад вона зустріла останню хвилину. Нас судитимуть за Законом Божої Любові – добро чи зло, заподіяли ми тим, хто опинився на нашому життєвому шляху.
А ще – не припиняймо молитися за мир в Україні: «Господи! Упокой усіх спочилих у вірі в Ісуса Христа, від пращурів наших до тих, хто невинно загинув цими днями на українській землі. Упокой в Твоїх світлих оселях усіх, хто пройшов крізь морок ненависті, жах безпорадності, біль страждань, та при цьому не забув Твоє Святе Ім’я і Заповіді. Прости їм, Боже, усі їхні гріхи – вільні й невільні, та даруй їм Царство Небесне. А в нас, живих, Благодаттю Пресвятого Твого Духа ороси висохлі серця, викоріни з них терни самолюбства, ненависті, злоби та ворожнечі: нехай на їхньому місці в душах наших зросте Свята Любов до Тебе та до братів і сестер наших, і нехай цією Любов’ю буде зупинено кровопролиття, розбрат та розділення у стражденній Вітчизні нашій. Амінь.»
Любов Долінська, вчитель Іваницької ЗОШ ІІІ ст.
На фото автора: о. Михаїл з прихожанами біля надгробного каменя з написом «Строительница храма вдова подполковника Ефросиния Демьяновна Ярошевская. 3 апреля 1909 г.»
|
