Сімдесятип’ятирічну Ганну Гірич із Томашівки, як і багатьох її однолітків, життя не жалувало. Дитинство та батька відібрала війна, молодість та здоров’я – колгосп. На схилі літ пожити б спокійно, без метушні. Аж ні, куди ж в житті без клопоту. Своїм наболілим літня жінка поділилася з нами.
– Зараз у мене справжній клопіт тільки один – дочекатися свого сина Володьку з війни, – говорить Ганна Андріївна. – Уже більше року як пішов воювати. У відпустку не приходив жодного разу. Оце тільки як до госпіталю потрапив, то й додому навідався.
Він міг і не йти служити, бо ж погано бачить і серце хворе. Володька в мене 1973 року і досі не одружений. Може звідти й невістку привезе, бо ж де в нас ті дівчата в селі? Самій же вправлятися з господарством важко, здоров’я немає, але по гриби ходжу. Їх продати можна, або ж обміняти на продукти. Я весь вік відпрацювала у Томашівському колгоспі. Тоді в ньому огірки вирощували, на них добре заробляли. Ніколи б не подумала, що молоді не буде роботи в селі. Пропрацювала, а заробила мінімальну пенсію, що ледь на життя вистачає.
Зараз всі старі люди бідують. Подивишся – скільки взятки беруть, палаци будують. У наш час хабарі не брали, але крали у людей трудодні. А про те, щоб за хабар зайвий трудодень вписали, так і думки ні в кого не було.
Кажуть, сім’ї учасників АТО безкоштовно паливом забезпечують. Де там! Знаєте, як заготовляла дрова на зиму? Син в АТО служить, то ж дали безкоштовно дров, тільки ділянка була десь у Ясківцях. Довелося наймати пильщиків, щоб ті повалили ліс та перевезли метрівку. Заплатила, щоб колоди попиляли, а потім ще й найняла людину поколоти. Заплатила і за те, щоб занесли до двору та поскладували у дровник. Добре, що син вислав 1800 гривень, так вони всі й пішли на заготівлю дров.
Записав Андрій Грудницький
|
