Знайда Маша
Вже більше місяця живе в господарстві подружжя Тетяни та Миколи Левченків із Гмирянки маленьке лосеня Маша.
А з’явилося воно у них, це ж треба так співпасти, на вісімнадцятиріччя дочки Ірини. Одного травневого вечора до Миколи Миколайовича подзвонив знайомий механізатор і розповів, що працюючи в полі між Гмирянкою та Городнею, він з колегами зупинився на перекур і до них із яру придибало лосеня. Лосихи вони не знайшли. То що робити з малям? Можливо, Микола Миколайович як голова районної організації мисливців та рибалок, природолюб підкаже їм, бо залишати лосеня в полі, вочевидь, небезпечно.
Поки Микола Миколайович приїхав, знайду вже встигли «охрестити». Назвали Марусею, бо була жіночого роду. Лосеня було зовсім маленьке і знесилене, тому більше лежало, ніж стояло. Порадившись із механізаторами, Микола Левченко вирішив, якщо до темна самиця не з’явиться, то його потрібно забирати додому.
Не дочекавшись її, чоловік приніс лосеня вагою близько п’яти кілограмів і розміром з невеличку собачку додому і, жартуючи, сказав дочці, що це для неї подарунок. До речі, через три дні потому ті ж таки механізатори бачили лосиху з дорослим самцем поблизу того місця звідки забрали лосеня. Вони постояли і пішли до яру.
Турботи за лосеням взяла на себе дружина Тетяна Яківна, коли побачила, що воно голодне і жалібно подавало голосок. Хоч у господарстві подружжя дві корови, та вони були тільні і по молоко довелося йти до сусідів. Годувала через дитячу соску, яка знайшлася в іншої сусідки. Кілька тижнів годували лосеня разів шість на день, а зараз – тричі і випиває воно за раз літр молока.
Коли Тетяна Яківна в школі, де працює вчителькою початкових класів розповіла про знайду Машу, то в дітей загорілися очі і школярики напросилися на екскурсію. Всім було цікаво подивитися на лісового гостя, якого вони бачили лише на сторінках книжок. Із собою взяли у баночках молока, щоб зі своїх рук погодувати лосеня. Звичайно, знайомство, залишило в дітей чимало позитивних вражень.
Підростало лосеня, додавалося й клопотів господарям. Окрім молока воно почало потроху жувати й зелень. Першою, що уподобало – молоді пагінці винограду, а потім дійшла черга і до троянд… Їх Тетяна отримала від садівників по пошті. Довелося тоді обмежити свободу лісовій гості і закривати її в сарай. А коли господарі бувають вдома, то маля вільно заходить до хати, принюхуючись до запахів. Дуже сподобалося йому бувати на кухні, де перепадає щось смачненьке від доброї господині.
Випадки, коли дикі тварини живуть у добросердечних людей, непоодинокі. Та цей – особливий, бо розміри дорослого лося більші за ВРХ, тому потрібно вже зараз думати, про долю лосеняти у майбутньому. На думку Миколи Левченка, найкращий варіант – віддати його до зоопарку, або ж у приватне мисливське господарство, де є спеціальні вольєри. До лісу пускати небезпечно. Лосеня звикло до людей та домашніх тварин і не бачить з їх боку небезпеки, тому в середовищі дикої природи може стати легкою здобиччю чотириногих або ж двоногих хижаків. Особливо небезпечні – двоногі, через їх хижацьке ставлення до братів наших менших та непомірні апетити фауна Ічнянщини дуже збідніла і лише останніми роками потроху почала відновлюватися.
Микола Смілик
Фото автора
|
