Андрій Миколайович вже підходив до свого будинку, як мимоволі його погляд зупинився на дитячому майданчику. На гойдалці качалися дві сестрички із сусіднього під’їзду. Потім вони підбігли до дідуся й бабусі, які сиділи неподалік на лавочці та спостерігали за малечею: жінка витерла їм носики, а чоловік дав по цукерці. І діти знову помчали гратися.
Дідусь усміхнувся при зга¬дці про онуку. Коли Іринка при¬їздила до них із сусіднього міста на вихідні, вони разом проводили час: ходили у парк, каталися на «чортовому колесі», читали книжки, дивилися мультики. Дружина завжди пекла тістечка, щоб потішити онуку.
Враз у Андрія Миколайовича здавило у грудях і прийшов гострий біль від усвідомлення своєї самотності. Днями він поховав дружину і тепер залишився сам із своїм горем . Син покинув рідну домівку, сім’ю. Невістка через це і на похорон не приїхала.
Андрій Миколайович з Ольгою Іванівною не розуміли, чому син пішов до іншої, адже говорив, що його Марина – найкраща у світі. Вони ще студентами закохалися одне в одного. На останньому курсі одружилися, з нетерпінням чекали народження донечки.
У те, що у Миколи з’явилася інша, батьки не хотіли вірити. Розмови з сином ні до чого не приводили – мовляв, не ваше діло. Ольга Іванівна часто плакала і її серце не витримало…
Уже й ніч надворі, але не спалося. Думки змішувалися, а, заплющивши очі, бачив свою дружину й п’ятирічну Іринку…
Вранці його розбудив дзвінок у двері. Взувши капці, пішов відчиняти.
– Дідусю, дідусю! – весело прощебетала онучка, й кинулася в обійми дідуся. Поряд стояла невістка.
Зацілувавши Іринку, чоловік обійняв Марину і вона прямо на порозі, мов дитина, розпла¬калася. Дівчинка взяла їх за руки й повела у кімнату.
Першою розмову почав свекор:
– Ми дуже просили сина не робити дурниць, та він і слухати не став. Тепер і не дзвонить, а я у чотирьох стінах залишився сам. Дякую, що приїхали..
– Ви у Іринки – один дідусь. Вона вас дуже любить. Тому й приїхали.
– Моє ти сонечко, – обняв Андрій Миколайович внучку, яка вже всілася йому на коліна.
– Повернеть¬ся Микола, бо любить тебе – ніби виправдовувався свекор. – Згадаєш мої слова. Трохи поживе у тієї і вернеться. Її, крім клубів та дискотек, нічого не цікавить. Вони швидко набриднуть один одному, бо різні. Сам знаю, бо теж колись молодим у гречку стрибав. А ти – хазяйка. Гарно готуєш, скрізь порядок та затишок. Чоловікам такі дружини й потрібні. Пам’ятаєш, який торт з полуницями спекла, коли до нас вперше прийшла в гості? Я взагалі солодкого не їм, а то аж цілих два куски з’їв. Я й досі той смак пригадую!
Чоловік як у воду дивився. За тиждень син приїхав з речами. Сказав , що більше туди не вернеться.
Андрій Миколайович усміхнувся. Він все таки знав свого сина. Все у них з Мариною налагодиться і родина знову буде разом. Бо вони потрібні один одному.
Світлана Цюпка
|