У пору чарівної снігової казки в сім’ї Андрія і Марії Дроботущенків народилась перша і єдина донька Галина. Мудрі батьки-хлібороби добре розуміли, що тільки привчена з ранніх літ до роботи дитина може стати успішною людиною в майбутньому.
Одного разу на канікулах Галя разом із бабусею побувала в Припутнівській лікарні. Повернулась додому під великим враженням від побаченого. Білосніжні фіранки на вікнах, такі ж білосніжні халати і шапочки на лікарях і медсестрах, чистота й запах лікарні – все це зачарувало одинадцятирічну дівчинку.
Закінчивши вісім класів Шиловицької восьмирічки на відмінно, 15-річна хутірська красуня з двома довгими косами вступила до Прилуцького медичного училища. Це було покликання на все життя! Ось уже 37 років вона працює медичною сестрою Ічнянської районної лікарні. В Ічні вийшла заміж, та серце її постійно рвалося у рідний хутір Безбородьків.
Галина Дроботущенко все життя є суспільно активною і творчою людиною. Терапевтичне відділення для неї – рідний дім. Колеги поважають її за професіоналізм, відповідальність і почуття гумору, хворі – за чуйне серце. У вільний час Галина завжди бере активну участь у художній самодіяльності районного будинку культури.
Коли не стало батьків і в хуторі залишилася порожня хата, біль і туга все частіше охоплювали її душу. І тоді вона вперше написала свій коротенький прозовий твір «Пам’яті батьків», який не можна читати без сліз. Невдовзі Галина стала членом районного об’єднання літераторів «Криниця».
Працюючи в лікарні, вона бачила багато людського болю та складних життєвих ситуацій. Це гнітило її душу й спонукало розповісти побачене людям. Так народився вірш «Баба Маня».
В лікарняній палаті тиша,
Тільки чуть, як бабуся дише,
Вже три роки живе в палаті,
А не вдома, у рідній хаті…
У своїй першій книзі «В обіймах осені» Галина дуже щиро відкрила читачам свою жіночу душу, свої почуття. А чи багато знайдеться людей, що, як до святині, ставляться до батьківської хати?! Щоліта вона разом з чоловіком живе в хуторі. Батьківська хата доглянута, на стінах мамині рушники. Фіранки на вікнах, ті ж самі меблі, що були при батьках, а на подвір’ї як символ неповторного дитинства і юності цвітуть півонії та жоржини.
Мій хутір – мала Батьківщина,
Де сонце так рано встає,
У березні квітне калина,
А вранці зозуля кує.
Всім серцем до тебе я лину,
В свої молодії літа,
Маленька моя Батьківщино,
Моя берегине свята.
Віра Галіч
|
