Полонили серця художників
Юлія
Представниця родини Тарновських, племінниця Григорія Тарновського Юлія стала роковою жінкою для російського художника Павла Федотова. Познайомилися вони в Петербурзі завдяки Карлу Брюллову, близько 1840 року. Юлія та Федотов багато спілкувалися, дівчина розповідала про Качанівку, показувала малюнки із зображенням садиби свого дядька. Очевидці їх стосунків вважали, що між юною панянкою та художником виникло справжнє почуття. Ходили навіть чутки про їхнє весілля. Друзі поздоровляли Федотова з вигідним одруженням, якого так і не сталося. Павло Андрійович для Юлії був об’єктом кокетування і забав. А почуття художника були щирими і він мріяв про одруження.
Прототипом його картини «Сватання майора» стала кохана Юлія, яка позувала художнику. Це полотно стало найкращим у його творчій спадщині, шедевром російського мистецтва першої половини 19 ст. Про роботу над картиною писав В.Б.Шкловський у своїй повісті про живописців: «Сперва девушка скоро уставала, принимая трудную позу, но потом стала терпеливой… В мастерской было холодно; и с Невы и с Невки попеременно дул ветер. Художник писал, надев старый тулуп. Юлия робко грела руки дыханием, боясь показать Федотову, как она озябла и устала… Художник развлекал Юлию смешными рассказами на тему картин… Юлия слушала, не улыбаясь и как-будто скучая». Щоб якось розважити і втішити дівчину, Федотов склав пісеньку і постійно її наспівував:
Брожу ли я, пишу ли я –
Все Юлия да Юлия.
Веселья чашу братскую
С друзьями разопью ли я
И песню залихватскую
С гитарой пропою ли я,-
Все Юлия да Юлия.
Федотов розумів, що він не найкраща партія для Юлії, що її дядько навряд чи дозволить шлюб дворянки та бідного художника. І справді, Григорій Тарновський пізніше знайшов, на його думку, більш підходящий варіант для заміжжя племінниці, а Павло Андрійович з глибокою раною в серці залишився на самоті. Останні роки художник провів у лікарні для душевнохворих, де постійно згадував свою кохану. Вона ввижалася йому всюди, і він часто говорив з нею.
Є ще одна версія розлуки Павла Федотова й Юлії Тарновської. Ходили чутки про близькі стосунки Григорія Тарновського з племінницею. У них Григорія Степановича називали «Чорномором», а Юлію – «Людмилою». І в цьому могла бути доля правди, бо дядько був бездітним, тому родичі, особливо небожі та небоги, зокрема й Юлія, намагалися привернути до себе його прихильність, сподіваючись на спадщину.
Емілія
Коханою ще одного художника була й найстарша племінниця Григорія Тарновського – Емілія. В неї палко закохався Василь Іванович Штернберг. Мало хто розумів захоплення відомого російського художника, молодого й вродливого, некрасивою аж до відрази, злою інтриганкою, але, безумовно, дуже освіченою Емілією. Штернберг кохав дівчину дуже пристрасно та, на жаль, безнадійно. Він – бідний художник на утриманні її дядька, вона – панночка, хоча й з невеликим приданим. Григорій Степанович підшукав для неї чоловіка зі статками і маєтком – лікаря Бурцева. Т.Г. Шевченко у повісті «Художник» писав: «… Она хоть и отвечала ему (Штернбергу) тем же, но в выборе брака предпочла ему какого-то лысого Бурцева. Самая обыкновенная история».
Емілія була не проти заміжжя з Бурцевим, але за такий вибір доля її суворо покарала. Як з’ясувалося, лікар був деспотичним звіром. Ходили чутки, що вона зазнавала від чоловіка стусанів, а челядь він зав’язував у мішки і катував. На Бурцева не діяли попередження ні Григорія Тарновського, ні Василя Тарновського-старшого щодо його жорстокості з Емілією. Невдовзі Бурцева вбили його стражденні селяни. Взимку він поїхав до хворого, а коли повертався, вони напали, прив’язали лікаря до саней, кучера скинули, а коней схарапудили до галопу. Ті притягли додому знівечений труп…
Емілія Тарновська після смерті чоловіка виїхала до однієї з резиденцій у Полтаві. Влітку вона гостювала в Качанівці.
Василь Штернберг прожив лише 27 років. Його качанівський період творчості дає нам уявлення про минувшину історико-культурного заповідника.
Катерина Кравченко, старший науковий співробітник НІКЗ «Качанівка»
|