"Трудова слава" Ічнянська районна газета

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Вересень » 26 » Юрій Косенко: «Естонія змогла стати успішною, а Україна ні»
11:21
Юрій Косенко: «Естонія змогла стати успішною, а Україна ні»

Україна гучно відсвяткувала 25 років незалежності, чомусь, мало згадуючи, що наша держава вже була вільною – у 1918 році – та втратила свободу. А от естонці, які проходили майже такий шлях до самостійної держави як і ми, вважають, що після розпаду Радянського Союзу вони відновили незалежність, а не здобули. Таку паралель провів наш гість Юрій Косенко – людина надзвичайно багатогранна. Про нього пишуть, що він біолог, сходознавець, африканіст, арабіст, дослідник і економіст, громадський діяч.
– Пане Юрію, давайте знайомитися. Адже, окрім того, що ваше коріння в Заудайці та що ви займаєтеся перекладами із багатьох мов, на теренах району про вас мало відомо.
– Моя мама народилася в Заудайці. Тут я проводив кожне літо. Об’їздив велосипедом увесь район, усі закинуті хутори. Немає в районі такого села, де б я не був. Дитиною вивчив Ічнянський історико-краєзнавчий музей. І досі зберігаю зошит із нотатками про ічнянських сотників, і про Ічню періоду Козацької доби. Подобалася мені кімната природи. Тоді вона здавалася масштабною. Вже коли я був у київському чи харківському музеях, то зрозумів справжні масштаби.
У школі завжди цікавився історією і мовами. Але те, що я вирішив зробити своєю професією, це була біологія. За освітою я дипломований вірусолог. Закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка. Маю багато наукових праць. Беру участь у публічних заходах. Виступаю на телебаченні. Брав активну участь у розробці проекту «Філософські проблеми вірусології», і цього року в університеті ім. Тараса Шевченка вперше було запроваджено спецкурс для студентів з такою назвою, який читає завідувач кафедрою вірусології, професор Валерій Поліщук. Минулого року створив перший український вірусологічний сайт, де можна знайти корисну інформацію спеціалістам і пересічним громадянам.
– Цікаво, як біолог став перекладачем?
– Мабуть, природні здібності до мов дали результат. Перший свій переклад зробив ще у школі, в одинадцятому класі. То була стаття з маркетингу в одній з американських книжок. Працював тижнів зо два і заробив сімдесят доларів. З часом було багато інших перекладів.
– Знаю, зараз ви готуєте до друку книжку – переклад з кримськотатарської. В Інтернеті чула ваші виступи цією мовою. А загалом скільки мов знаєте?
– Одинадцять. Вільно володію українською, російською, англійською, французькою, кримськотатарською, турецькою, арабською, волоф (африканська мова народу, що проживає в Сенегалі, Гамбії). Читаю, перекладаю і розумію білоруську, польську, але розмовної практики не маю, перекладаю з азербайджанської. Зараз активно вивчаю естонську, але не можу сказати, що я її знаю. Ще у планах є вивчити мови урду, суахілі та бахаса індонесіа.
– З перелічених мов яка найскладніша?
– Складна арабська мова: дуже великий словниковий запас (близько мільйона слів), їй властива складна образність. Через це араби з Мавританії не можуть спілкуватися без перекладача з арабами Єгипту. Щодо образності, то вона схожа з українською. За кордоном не завжди розуміють наші звороти, коли говоримо, наприклад, пекти раків або передати в руки закону (які руки у закону?).
– У вас, певно, є своя методика вивчення мов?
– Так. Перш за все, це якісний підручник з граматики, потім переходжу на письмові переклади, а для розуміння співрозмовника – мовна практика. Від Інтернет-програм користі для перекладацької діяльності не бачу, тому ними не користуюся.
– Куди була ваша перша закордонна поїздка? І чи це стосувалося професійної діяльності?
– Перша моя поїздка за кордон була у Туреччину. Це був туристичний автобусний маршрут. Мови не знав. Але спілкуватися допомогли знання кримськотатарської. За місяць перебування здобув певну практику, яку закріпив, коли повернувся до Києва. Купив підручник, а в наступних поїздках удосконалював вивчене. Так, зазвичай, і вчусь.
– Де використовуєте ці знання?
– У дослідницькій роботі. Я фрілансер, тобто самозайнятий. Шукаю різні проекти, які потім втілюю у життя. Таким чином відвідав близько двадцяти країн. За кордоном займався біологічними та культурологічними дослідженнями. Якщо це Африка, то пізнавав зсередини, оминав туристичні центри.
Зараз я веду переговори з індійським посольством з метою вивчення постаті письменника, громадського діяча Махапандіта Рахула Санкрітьяяна та народу бходжпурі. Він багато подорожував, вивчав історію, культуру, релігію. Визначна постать в історії Індії.
– Як вам вдається охоплювати стільки напрямків роботи відразу. Маєте помічників?
– Багато заходів щодо популяризації історичних постатей ми проводимо спільно з Ольгою Тимчишин, теж вірусологом та дослідницею. І в Україні, і за кордоном. Зокрема, 10 вересня у Кривому Розі пройдуть заходи, присвячені 35-й річниці з дня смерті діяча УНР, вченого, історика Панаса Феденка. У країнах Африки популяризуємо таких наших земляків, як Борис Балінський – це український та південно-африканський вчений-біолог, гістолог, автор чи не найкращого підручника з гістології.
У Європі відомий Ярослав Окуневський – єдиний український адмірал Австро-Угорщини. Був в уряді ЗУНР, очолював санітарну службу. Він пожертвував свої статки, щоб закупити ліки від тифу для вояків УНР. Мав величезний авторитет у Європі, завдяки чому вдалося домовитися, щоб крізь кордон пропустили два ешелони з ліками – і це допомогло врятувати тисячі солдат. Ярослав Окуневський – автор книжки «Листи з чужини», про яку Іван Франко говорив, що вона має стати настільною для кожного українця. І таких визначних людей в Україні дуже багато, про них слід розповідати, адже просвітництво – це шлях до незалежності.
– Недаремно у державах, де просвітницькі ідеї були дуже поширені, маю на увазі Європу, активніше відбувалися позитивні економічні та політичні зрушення.
– Звичайно. Ми з Ольгою Тимчишин досліджували історію естонського народу. У 1918-1920 роках при населенні 1 млн. чоловік наклад періодичних видань був у середньому 10 тисяч примірників на одне видання. А наш громадський діяч Євген Чикаленко, видавець першої в Наддніпрянській Україні щоденної газети „Громадська думка” (1906), мріяв, щоб нам мати хоча б тисячу передплатників...
– Виходить, що через пізнання інших народів глибше розуміємо менталітет українців?
– Так. Особливо яскраво це бачимо, коли маємо з ким порівнювати. У нас є глибока дослідницька робота, яка зветься «Естонський феномен». Це курс лекцій, які читаємо на запрошення організацій, навчальних закладів. Зокрема, минулого навчального року він читався в університеті ім. Т. Шевченка, а незабаром буде продовжений. Історія здобуття незалежності естонського народу дуже схожа з нашою, але Естонія зараз успішна європейська держава, член Євросоюзу та НАТО. Ми ж про це тільки мріємо.
– Що, на вашу думку, нам завадило стати успішними?
– Найголовніше це те, що естонці – свідомі й рішучі. 12 листопада 1989 року Верховна Рада Естонії оголосила нелегітимним вторгнення радянських військ на територію Естонії та її приєднання до Радянського Союзу, офіційно запровадила термін «військова окупація». Усі роки перебування у складі Радянського Союзу вони вважають окупацією. У них відновлення незалежності йшло набагато швидше, послідовніше, радикальніше. Їхні партії були націоналістичного спрямування. Естонці мали чи не найменший відсоток русифікації населення з усіх пострадянських країн. Звільнившись від окупації, вони відразу провели декомунізацію. І сьогодні говорять про відновлення незалежності, а не здобуття, як це подаємо ми.
Корінь нашої незалежності все ж таки у 1918 році, коли Центральна Рада 9 січня 1918 року своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, вільною і незалежною. А 22 січня 1919 року, об’єднавшись із Західною Українською Народною Республікою, ми створили єдину соборну Україну.
У 1991 році фактично відновилася незалежність, але через полівекторність наших партій ми топчемося на місці. Я вважаю, що за ці 25 років Україна не відбулася, національна ідея не пустила глибоке коріння. Ми й досі не провели очищення влади і лише цього року, через 25 років після розпаду Радянського Союзу, здійснюємо декомунізацію.
– А ви вірите, що якби першим президентом України у 1991 році став В’ячеслав Чорновіл, то сьогодні Україна була б іншою?
– Безсумнівно. Це була людина глибоко ідейна, націоналістична. Ось тому майбутнє за нинішньою молоддю, яка виросла вже у вільній Україні. Але слід проводити велику просвітницьку роботу, щоб національна ідея пустила могутні пагони, а не всохла при корінні.
– Напевне, мова піде про вашу громадську діяльність...
– Так. Ви правильно підмітили, тому що культурно-просвітницька діяльність – це основна мета нашої громадської організації «Українська ініціатива», яка зареєстрована у квітні цього року, а фактично діє вже три роки. Її актив – це студенти, вчені, дослідники – однодумці. У планах – створити районні осередки. Фундаментом змін є свідомі громадяни, ідейно спрямовані на відродження вільної, незалежної, квітучої України.
Прикладом можуть бути самоорганізації, як, наприклад, на Ічнянщині літературне об’єднання «Криниця», яка популяризує місцевих авторів, або ж фонд Віталія Шевченка, який теж багато робить для ознайомлення українців з Ічнянським краєм, його здобутками, талановитими людьми. Прекрасним прикладом самоорганізації є підприємець Микола Череп, який власним коштом та власними силами розбудував чудовий осередок сільського зеленого туризму – і ним сьогодні цікавляться іноземці.
Я завжди пригадую слова англійського філософа Ісайї Берліна, який говорив, що найстрашніше бути патерналістом. Патерналізм – це форма рабства: очікування, що за тебе влада чи хтось інший вирішить, підкаже готову просту відповідь на складні питання. Це дуже небезпечно. А свідомі громадяни – це запорука того, що Україна відбудеться як держава.

Ніна Наливайко
Переглядів: 93 | Додав: lora | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук

Календар

«  Вересень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів