Серед безлічі людських професій є одна особлива. Володарі її зустрічаються кожному з нас щоденно, по кілька разів на день. Уранці вмикаєте радіоприймач чи телевізор – і отримуєте змістовну доступну інформацію. Радіо- і тележурналістів багато з нас вже сприймають як особисто знайомих. Є серед журналістів відомі люди, шановані, заслужені і навіть герої. Але не про них хочеться наразі говорити.
Мову поведу про нашу районку. Найприземленішу, а може, і найприлюдненішу ділянку нашого інформаційного поля. Хтось колись, байдуже відмахнувшись, мовив зарозумілу фразу: там читати нічого.
Категорично заперечую – не правда! Змінюємось ми, змінюються наші погляди, вподобання. Але в усі періоди нашого життя місцева газета в міру своїх можливостей (а нерідко – дозволеності) інформує своїх читачів про події в районі, про загальнодержавні події й проблеми через призму районного сприйняття.
Висвітлює районка морально-етичні сторони нашого буття. Подає просто інформативні цікавинки. Словом, як живемо – так і пишеться.
Ось хоча би в хрущовський період друкує районка на весь розворот гасло: «Кращі землі під кукурудзу!». Думайте, люди, якому це телепню забайдужилось засіяти землю, що дає 70-центнерні врожаї золотої пшениці, фуражною культурою.
Або в пізніші часи газета подавала на чільному місці висловлювання керівника з верхівки районної влади як цінний важливий дороговказ. А поруч – ще і портрет його на повний зріст.
Дивіться, читайте, мізкуйте люди, а висновки, що зробите, залежать від вас. Від ваших нахилів, від ваших здібностей навіть з негативної інформації зробити корисні висновки.
І все ж таки заради об’єктивності треба сказати, що при узурпованій владі журналістам працювалось набагато простіше. У радянські часи старшому поколінню журналістів не бракувало інформації: у районі майже три десятки тільки сільгосппідприємств. Та й отримати її було не вельми клопітно.
Зайшов, приміром, до третього секретаря райкому. (До першого і другого іти не годилось. Вони вважали принизливим відповідати на запитання журналістів). А ось третій охоче розповість журналісту, хто сьогодні з колгоспних голів у фаворі, а хто в немилості, кого треба хвалити, а кого безоглядно критикувати.
І ось районка повідомляє, що в Дорогинці значна яловість корів – і це, безперечно, недоробка голови колгоспу. А в Гужівці одержали по 12 поросят на свиноматку. Оце робота! Старались і завфермою, і безперечно, голова. А в Монастирищі не змогли забезпечити вивіз достатньої кількості органіки. Голова, правда, перебуває під слідством, але ж у селі досить потужна численна парторганізація, та ось не попрацювала в потрібному напрямку.
Правда ж цікаво було знати читачам про все це? Але ж газета жила, забезпечена інформацією і готовими висновками. Виходила майже щодня. Редакція ні фінансових, ні передплатних проблем не відала. Гроші давали, добровільно-примусова передплата діяла. Може, саме тоді і народилось оте зневажливе: там читати нічого.
Але прийшов час змін. На тепер це тижневик, так не схожий на той копійчаний щоденний компартійний бойовий листок. Газета перестала бути чиїмось органом, позбулась власників-співзасновників, хоча умови роботи кореспондентів теперішніх незрівнянно складніші, ніж були у їхніх попередників. Значно складніше «добувати» інформацію. А ще ж треба її ретельно перевіряти, опрацьовувати. І з критичними висловлюваннями треба бути вкрай обережними. Тут не те що критикувати, а й обнародувати якийсь негатив часом викликає бурхливий клопіт.
Нещодавно районка обнародувала ряд проблем, що накопичились в одній установі. Так керівник її у відповідь приніс такий розгромний акт невдоволення, де на грані пристойності дісталось і тим, що посміли висловити свої думки, й заразом і редакції.
Відверто зізнаюсь: люблю я нашу районку. Люблю за її оптимізм невичерпний, за живучість, за те, що є суспільною трибуною. Глибоко поважаю і шаную її не великий, але дієвий колектив.
Тож у переддень професійного журналістського свята щиро бажаю, щоб наша районна мала довгий вік, великий тираж, цікавість і шану читацького загалу.
Віктор Гаврись-Кущевський
|