Весілля на мотоциклах
Спочатку Іван і Людмила збиралися одружуватися, як і всі: біла сукня, весільний кортеж, марш Мендельсона… Зразкові діти на радість батькам мали організувати красиве, але банальне весілля.
Мали б – та не організували. За два тижні до щасливої події Люда несподівано оголосила:
– Весілля не буде! Навіщо нам усі ці люди, білі комірці, сукні? А де будуть наші друзі, якщо свято для батьків і їхніх друзів?
Іван хоч і не був готовий до різкого повороту, швидко розвернувся у напрямку, обраному нареченою. А кохана фея, як він ніжно називає дружину, забажала мотовесілля. Замість сукні й костюма для наречених – мотоспорядження, замість лімузина – улюблені «Хонди», замість марша Мендельсона – ревіння десятків моторів.
Екіпіровані й задоволені, вони були найоригінальнішою і найщасливішою парою серед наречених. Того незабутнього дня ніякі лімузини не могли б замінити закоханим двоколісних залізних друзів, бо саме вони поєднали їхні долі.
Захоплення Людмили Щербини мотоциклами зароджувалося в рідній Іваниці. Тут вона підлітком спочатку спостерігала, як брат розбирав техніку до гвинтика, а потім збирав знову. У 13 років дівчина стала власницею мопеда «Карпати», який хоч і заводився з буксира, зате це вже не велосипед. А через три роки батьки подарували Люді славнозвісний радянський «Мінськ». На ньому непосидюча дівчина і пройшла «бойове хрещення».
Одного разу, «вишиваючи» на старій злітній смузі за селом, не втримала керування і злетіла з мотоцикла. Було дуже боляче. І якби не брат, цілком можливо, більше ніколи не осідлала б залізного коня. Толя змусив сісти за кермо і повертатися в село. За те, що брат не тільки запалив у дівочій душі вогонь любові до мотоциклів, а й втримав її у сідлі, Люда йому безмежно вдячна.
Якби тоді іваницькою школяркою не подолала страх – не привезла б уже київською студенткою свою «Ямаху» до майстерні, де працював майбутній чоловік Іван Борщ. Дивовижно, але саме цей мотоцикл був колись його першим залізним другом.
Закінчивши Іваницьку школу з золотою медаллю, потім КНЕУ – з червоним дипломом, Люда знаходила час і для улюбленої справи. Yamaha FZR250, на якій колись «розсікав» Іван, дівчина придбала після першого курсу університету. На японський мотоцикл потрібні були гроші: економила батьківські видатки, таємно від них підробляла.
Іван, не просто любитель, а ще й учасник шосейно-кільцевих мотоперегонів, серйозно підвищив майстерність Люди у водінні мотоцикла і тепер за дружину на дорозі спокійний. Хоча все-одно просить самій не їздити.
Сьогодні Людмила Щербина – власниця Honda RVF400 та одного з київських салонів краси. Безмежно кохає чоловіка-однодумця, любить свою цікаву роботу і, звичайно ж, спортивні мотоцикли.
– Батьки, певно, сподіваються, – говорить Люда, – що з народженням дитини ми пересядемо за кермо автомобіля. Але я мотоцикл не продам ніколи! Це мій найкращий антистрес і джерело гармонії у сірих буднях великого міста
|
