Ічнянці Зоя Ушенська та Микола Карпенко сім років жили у цивільному шлюбі, а влітку побралися.
З першим чоловіком Зоя прожила п’ятнадцять років. Хороший був чоловік та невблаганна смерть їх розлучила. Минав час і молода жінка зустріла іншого. Жити йому було ніде, з дружиною розлучився і Зоя забрала його до себе. Та потім дуже шкодувала, бо сім років терпіла його образи. Все думала, може схаменеться. Коли терпець увірвався – розірвала стосунки. Щоправда його донечку дуже полюбила, адже своїх діток не має. І стало зовсім самотньо. Сумно і боляче було за свою долю. Відрадою була робота та квіти, які Зоя дуже любить. «Ти ж у мене не гірша від інших і до роботи беручка. Найдеться й на тебе хороша людина», – заспокоювала доньку мама Галина Миколаївна.
– Якось у липні 2010 року я поїхала до подруги на Бочанівку. З Любою раніше на хлібозаводі пекарями робили, – розповідає Зоя Дмитрівна, яка нині працює техпрацівницею в магазині «Нива». – У неї Анатолій Сердюк ремонтував холодильник. Люба запросила нас пообідати. Розбалакалися, виявилося, що у Толі є друг-холостяк, який живе неподалік. Запропонував познайомити. Невдовзі прийшов і Микола – симпатичний такий кремезний чоловік. Того дня він провів мене додому. Саме йшов рясний дощ, тому по дорозі ми сховалися під навіс біля лісництва. Микола тримав мене за руку. Хоча ми й промокли, але нам було весело. Тоді в душі я відчула себе маленькою дівчинкою. Такого зі мною ніколи не було...
Нового знайомого додому відразу не запросила, бо не знала як складатимуться їхні стосунки та й сусідів соромилася. Обмінялися лише номерами мобільних телефонів. Потім передзвонювалися, він звав до себе. Зоя йому подобалася: проста, щира, балакуча, працьовита.
З колишньою співмешканкою життя у 40-річного Миколи Карпенка не склалося, дітей теж не було. Після смерті мами жив сам. Як і зараз, працював охоронником на фермі в Іржавці. Зарплата хороша, колеги поважають. Але не вистачало жіночого тепла, хотілося, щоб у домі була господиня.
Відбувати півроку по своїй матері він покликав Зою вже як майбутню дружину. Щоправда під вінець відразу не повів. Сім років жили у цивільному шлюбі, випробовуючи на міцність свої стосунки. За цей час зрозуміли, що прикипіли одне до одного душею і серцем. І тому зважилися на важливий крок.
Узаконили шлюб 16 липня. Відгуляли вечірку, на якій було двадцять гостей. Вітали наречених рідні, друзі, куми, сусіди та колеги. Приїхав і брат покійного Зоїного чоловіка.
– Микола не лінивий, як треба, то і їсти наварить. Доброзичливий, поганих слів від нього ніколи не чула, – хвалить дружина чоловіка. – Мені з ним добре. Разом обробляємо город, пораємося по господарству. Є порося, качки, кури. Чотири рази з Миколою їздили на мою батьківщину в Закарпаття. Там живуть моя мама, брат Василь та племінники. Рідні задоволені, що я не сама.
Тож нехай ніщо не затьмарить їхньої щирої любові!
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
Фото автора
|
