Основна нагорода – безкоштовні матчі
У містах України, де відбувалися футбольні матчі «Євро-2012», були задіяні тисячі волонтерів, які, зокрема, обслуговували вболівальників, допомагали людям із обмеженими можливостями. Одним із таких добровольців був і наш земляк, ічнянець Андрій Ярошик, який нині мешкає в Києві. Пропонуємо увазі наших читачів інтерв’ю з ним.
– Андрію, як ти став волонтером?
– Все сталося випадково. Одного вечора дізнався з новин про реєстрацію волонтерів від УЄФА на ЄВРО-2012. Вирішив спробувати. Процес реєстрації відбувався на офіційному сайті УЄФА. Після подання анкети я пішов на співбесіду. Основним критерієм відбору було вільне володіння англійською мовою, а також любов до футболу. З футболом я завжди «на ти», а от з англійською ... не дуже. Тому покращити знання мені допомогла моя дівчина Аня.
У Києві мали набрати 900 волонтерів, а заявок подано 5000. Конкуренція, як у престижний виш. Але мені поталанило і опинився у числі щасливчиків: став волонтером.
– У чому полягала твоя волонтерська діяльність?
– Мене відібрали у відділ логістики. Я встановлював медійне обладнання, на стадіоні перевозив різне устаткування. У дні матчів разом з іншими волонтерами допомагали людям з обмеженими можливостями діставатися до своїх місць на стадіоні. Більша кількість із них – іноземці.
– Хоча волонтерство – благодійна діяльність, але все таки, що вам пропонували організатори футбольного чемпіонату в якості заохочення?
– Так. Волонтерство – це благодійна діяльність. Але ми мали можливість працювати в молодому дружньому колективі, спілкуватися з волонтерами різних країн світу. Також я брав участь у волонтерських турнірах із настільного тенісу та футболу. Ще нас забезпечили робочою формою, харчуванням та безкоштовним проїздом у міському транспорті. Але основною нагородою були перегляди усіх матчів, які відбувалися на НСК «Олімпійський».
– Окрім перегляду матчів ти ж іще мав якісь обов’язки?
– Головним моїм обов’язком під час матчів був нагляд за інвалідами.
– Які матчі найбільше запам’яталися?
– Я бачив усі п’ять футбольних матчів на НСК «Олімпійський» у Києві. Найбільше запам’ятався матч Україна – Швеція: на стадіоні була неймовірна атмосфера піднесення, гордості й радості. Особливо, коли Андрій Шевченко забив другий гол і вивів нашу збірну вперед. Передати слова те, що відчував у ті хвилини не можна. Це хвиля блаженства.
– За яку команду ти вболівав після того, як Україна вийшла з кола чемпіонату?
– Я вболівав за збірну Італії – в ній грає один із моїх найулюбленіших гравців, ветеран футболу Андреа Пірло. Запам’ятався його удар з пенальті у ворота збірної Англії в стилі чехословацького півзахисника Антоніна Паненки. Цей пенальті, на мою думку, й зламав психологічно англійців. Адже до цього вони вели рахунок у серії пенальті. Неймовірний матч…
– Футбольні чемпіонати завжди відвідують багато вболівальників із різних країн. Чи не було зафіксовано в Україні агресивної поведінки вболівальників, як після матчу Польща-Росія?
– Такої агресії я не бачив. Навпаки, у Києві вболівальники вели себе дружньо, ввічливо. На стадіоні панувала атмосфера справжнього свята. Мені, як волонтеру, доводилося спілкуватися з уболівальниками і всі були дуже задоволені своїм перебуванням в нашій країні. І, на щастя, в Києві не було ніяких бійок між фанами з різних країн. Навпаки, всі обіймалися та вели дружні бесіди. Щоправда, кілька разів стадіон атакували представниці руху Femen. Але це, швидше, виняток. Вони піаряться скрізь, де тільки можна.
По закінченню ЄВРО-2012 всім волонтерам видали сертифікати про участь в проведенні чемпіонату Європи.
Розпитував Микола Смілик
|
