Та поверніться хоч на старості до материнського гнізда
Понад морями летять лелеки,
Летять лелеки добра шукати,
А на Вкраїні , в краях далеких
Тихо вмирала старенька мати.
Як помирала, Бога просила,
Щоб тим лелекам дав Божі крила,
Бо тії птахи – її кровинки –
Із крил лелечих її перлинки.
Мої лелеки, мої вродливі,
Будьте здорові, будьте сміливі,
Але куди б вас не несла доля
Ви не забудьте свойого поля.
Де народились, де виростали,
Де першу стежку у світ проклали.
Країв багато в барвистім світі,
Та Україна одна на світі.
Дай, Боже, щастя, вам, дай радості,
Дай вам багатства і тепла,
Та поверніться хоч на старості
До материнського гнізда…
Сімейний хор Сергія і Наталії Деркачів із Борзни доспівував пісню, а в залі сільського кафе Дорогинки і матушки, і матусі кінчиками хусточок втирали сльози.
- На чому тримається нація? – поставив риторичне запитання протодиякон Андрій? І сам відповів: - На мові, культурі, духовності. І на таких родинах, як сім’я Деркачів, у якій разом за столом збираються одинадцятеро дітей, батько і мати. У якій прославляють Бога і звучить українська пісня.
А було це на урочистості з нагоди храмового свята в Дорогинці 27 червня – на честь вшанування першого з архієреїв священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького, якого 25 січня 1918 року розстріляли матроси і солдати біля Києво-Печерської лаври. «Митрополит попросил время на молитву, воздел руки и сказал: «Господи, прости мои согрешения – вольные и невольные и приими дух мой с миром». Потом он обеими руками крестообразно благословил своих убийц и сказал: «Господь вас благословляет и прощает». И когда митрополит еще не успел опустить рук, раздались сначала три частых выстрела, и митрополит упал. Тогда подошли к митрополиту и в лежащего сделали еще несколько выстрелов. После акт медицинского осмотра тела убиенного митрополита свидетельствовал, что архипастыря-мученика расстреливали разрывными пулями и кололи холодным оружием.» (Із Житія священномученика Володимира).
Архієрейський Собор Руської Православної церкви 1992 року зарахував Володимира в сонмі інших новомучеників до лику святих.
У день прославлення священномученика Володимира був відправлений акафіст, молебень з водосвяттям та Божественна літургія, на якій служили дев’ять священиків на чолі з благочинним Ічнянського округу протоієреєм Василем Ясенівкою.
Започаткував цю традицію минулого року отець Вадим Дружкін. Але оскільки того року ця дата припадала на Петрів піст, то збиралися на сповідь тільки священики.
За прикладом преосвященнішого Володимира батюшка Вадим розвиває багатосторонню благодійну діяльність. І в цьому році це стало святом мало не всього села. Прийшли навіть дітки з вихователями із місцевого дитячого садка. І разом з усіма брали участь у хресній ході. А потім батюшки їх щедро кропили святою водою. В такий спекотний день свята водиця була неймовірно цілющою.
Сільський голова Валентина Пархоменко запевнила сільчан, що наступного року до цього духовно насиченого свята вони приурочать День села.
Треба відмітити, що з приходом батюшки Вадима повернулася в Дорогинку духовність і благодать. Преобразилася церква у пристосованому приміщенні, служби наповнилися чудодійними змістом, на них тепер частенько навідуються професійні хори з ніжинських монастирів та соборів.
З великою користю для народу за прикладом священномученика Володимира трудиться отець Вадим у справі проповіді Слова Божого. Започатковані ним і зустрічі священиків з народом. Надійшло до Свято-Миколаївського храму і багато ікон, особливо Божої Матері. Остання з чудотворних привезена отцем Вадимом із Гощі – «Не рыдай мене мати» , або як нині її назвали «Сострадание». Як і на іконі «Азм есть с вами и никто же на вы», список якої, до речі, теж знаходиться в Дорогинській церкві – на ній зображена Мати Божа в простому вбранні на руках з умираючим сином, який уже мертвим їй прорік: «Не рыдай мене мати, во гробе полагаему». Скільки чудес сталося біля цієї ікони. До речі, в нинішньому році вшанування цього образу припадає на 12 липня – свято Петра і Павла.
Скористайтеся цією нагодою. Вшануйте матінку Божу, а в її особі своїх матерів, несіть їм живі квіти, повертайтесь і повертайте хоч на старості до материнського гнізда.
Беріть благословіння у високодуховного священика. Бо чомусь ми все цінуємо тільки по смерті великих молитвенників. А силу молитви і благословення отця Вадима добре знають його духовні чада з Ніжина, де він тривалий час служив у Свято-Введенському жіночому монастирі.
«Многая лєта, многая лєта…» Того дня цей гімн звучав багато разів. Як і десятки пісень про матір і неньку Україну… Одна родина зібралася всім селом - в церкві, лузі, за столом.
Ганна Жагловська,
член спілки журналістів України
|