Згадуючи батька…
В час, коли сходять сніги і пробуджується природа від зимової сплячки, коли під сонячним промінням в деревах починається сокорух й оживає кожна брунька, я згадую свого батька, Михайла Олександровича Кирієнка. Інстинкт хлібороба пробуджувався в ньому з першими подихом весни: він готував зерно для посіву, лаштував плуга, перебирав бульби. Все його єство наповнювалось очікуванням першої борозни, а думки линули у поле.
Нелегко жилося парубку в сім’ї, де були ще чотири старші сестри, а всіх їх піднімала на ноги сама мати. Допомагав сестрам відійти на своє господарство. У своєму дворі тримали двох корів. У 40-50 роки минулого століття не можна було косити трави в лісі чи на луці, збирати хмиз. Сіножаті наділяли тільки службовцям, у яких батько їх купував. І завжди чомусь у болоті на Романівщині. Доводилось тягати сіно в холодній воді, від чого мав чимало болячок. Хоча «золотуха» згодом урятувала його від німецького рабства, її виявили у Дарницькому таборі остарбайтерів. А на війну батька забрали в 1943 році, коли Червона Армія звільнила Ічню. Воював на Ленінградському фронті, мав поранення.
Тільки в 1947 році повернувся з армії. Пішов працювати у колгосп ім. Петровського по наряду, підвозив корми до ферми – і ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Особливо шанобливо він ставився до вдів, які жили на нашому кутку: орав їм городи, підвозив картоплю, зерно з комори, колючки з лісу… Тому, коли він їхав на конях вулицею, всі до нього віталися. Я пишався своїм батьком.
Пам’ятаю, як їздили з ним до лісу по дрова. Він вчив мене бути спостережливим, розуміти мову природи і бережно ставитися до неї. І я полюбив наш ліс.
Зовсім скоро прогріється земля. О цій порі батько прокладав плугом першу борозну. Скільки кілометрів ріллі пройшов Михайло Олександрович за плугом, скільки разів підняв його важкого і до блиску начищеного землею. Запам’ятався мені батько, як ходив за плугом, упираючись руками у чепіги. Так і пішов у вічність.
Ця весна п’ята без батька. Сімдесята – від визволення України від фашистських загарбників, у чому є заслуга й мого тата Кирієнка Михайла Олександровича. Згадаймо усіх ветеранів війни добрим словом. І світла їм пам’ять…
Олександр Кирієнко, м. Ічня
|