Інколи батьки майбутніх першокласників звертаються до психологів з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються чи готова дитина до школи,чи потрібно їй уміти читати, яку школу обрати?
Страх перший.Чи необхідно дитині вміти читати?
Навчання читання і письма – дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вга¬дувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим.
Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших. Пам'ятайте про те, що всі діти – різні.
Не примушуйте читати: у цьомувипадкупроцеснавчанняперетворюється на дресирування, механічнезаучування. Потрібнопрагнути, щоб дитині самійзахотілосяузяти книжку до рук.Їймаєподобатисярозучуватилітери і звуки.
Перш ніж посадитисвогомалюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями, навчитися різно¬манітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.
Навчання читання і письма має бути од¬ночасним.
Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вмі¬ла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчите¬леві, але – не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.
Страх другий. Чи не спізнимося ми до першого класу?
Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже у шістьроків, а комусь краще почекати до семи.
Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю –навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогосьнавчитися.
Страх третій. Вибір школи і програми навчання
«Усе краще – дітям!» – це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна программа: краща школа – це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати; краща програма– та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю; якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не вартойти до цього закладу.
Страх четвертий. Вибір учителя
Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.
Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.
Страх п’ятий. Адаптація до шкільного життя
Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, пам’ятайте:
– не можна налаштовуватися на те, що попереду – лише проблеми, передаючи в такий спосіб дитині свої страхи перед школою. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра. Тому, щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьохвимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї;
– не обмежуйте дитину своєюувагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завданнятощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитинамає бути впевнена, що батьки – її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.
Страх шостий. Хто піклуватиметься?
Він ще такий маленький, наш першокласник. Хтовідведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?
Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра – ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто спо¬дівається лише на свої сили?
1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бутипоруч із дитиною. За цей час малюкопануєнайзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.
Крім того, першокласник має знати пра¬вила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побу¬товим приладдям тощо.
2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (абови не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, серед ваших сусідів є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зішколи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?
Страх сьомий: Чи залишиться час на «дитинство»?
Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вжедорослий», не можна забувати про те, що насправді вони діти, які живуть у світіігортасвоїх фантазій. Якщовідібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, унеїмає бути вільний час на спілкування з друзями, і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.
Переступаючи поріг школи, за яким чекає новий світ, маленький учень маєвідчувати: його люблять, йому допоможуть, його підтримають.
Інна Савченко, психолог ЗОШ №1
|