|
|
Головна » 2017 » Лютий » 3 » Добре там, де нас нема
15:33 Добре там, де нас нема |
Все більше українців останнім часом виїжджають за межі країни в пошуках роботи чи в надії отримати вищі заробітки. А саме це обіцяють численні оголошення у ЗМІ вже навіть районного рівня. Бажання людей зрозуміле, та чи все так добре й однозначно, як обіцяють? Анатолій Костюченко теж спробував заробітчанського хліба: три місяці працював у Польщі. Та нещодавно повернувся на попереднє місце роботи. І більше, схоже, не збирається на такі заробітки.
На роботу в Польщі він влаштувався офіційно через агенцію. Це дає змогу отримати соціальний пакет та уникнути інших неприємностей у чужій країні. Агенція працевлаштувала його на завод протипожежного обладнання. Здала в оренду, як каже сам Анатолій Григорович. Працював рядовим робітником, хоча має інженерну освіту відповідного профілю. Та інженерів у Польщі, схоже, своїх вистачає. Потрібні робітники.
Робочий день – восьмигодинний. Перерва на обід – 20 хвилин. І ні на хвилину більше! За цим, як і за роботою протягом зміни пильно стежать. Спеціального наглядача немає, його функції виконує один із робітників-поляків. І в цьому він дуже зацікавлений. Найманим робітникам-іноземцям платять погодинно, а полякам – за вироблену продукцію. Тому навіть часте, на думку наглядача, відвідування туалету іноземним працівником (а це найчастіше українець) викликає в нього невдоволення і підозрілість. А кількахвилинне запізнення чи якась навіть незначна затримка в роботі – це бонуси для наглядача і штраф для заробітчанина. Так що ні передихнути, ні перекурити тут ніхто і не наважиться. Всі викладаються повністю та чекають лише закінчення зміни, щоб хоч розправитися та розім’ятися.
Є ще один хитрий механізм, який використовують роботодавці. Трудову угоду з іноземним працівником вони укладають на два тижні. Якщо його робота влаштовує і він підприємству ще потрібен, продовжують ще на два, потім ще... Якщо ж ні – тоді до побачення. Так трапилося із хлопцем із Західної України, розповідає Анатолій Григорович. Ні, він не ледар і не прогульник. Просто швидкість у нього така. Люди ж різні: один робить швидко, а в іншого так не виходить, хоча він і старається. Тож через два тижні йому ввічливо подякували за роботу і сказали, що його послуг більше не потребують. І що людині робити? Добре, як вдасться знову оформитись на роботу офіційно…
Заробітна плата у прибулих – мінімальна. (У поляків – удвічі вища навіть без премій і бонусів.) Хоча порівняно з українською вона висока – 14 тисяч наших гривень. Проте 4 тисячі з цієї суми відразу вираховують. Це податки і платежі в різні фонди. Ще як мінімум 3 тисячі гривень доводиться витрачати на харчування. Ну, і затрати на запрошення, дорогу, візу теж треба покрити.
Можна заробити і більше. Але… нелегально. Таких роботяг особливо охоче беруть на будівництво. Та ризик величезний. Травма, хвороба, ще якась неприємність трапиться, а людина зовсім незахищена. Більше того, якщо з’ясується, що вона працює нелегально, її відразу депортують.
До речі, коли працевлаштовуєшся офіційно, тебе відразу вносять у реєстр платників податків. І якщо раптом після двох-чотирьох тижнів тебе звільнять, роботу треба знайти відразу. Місяць не заплатиш податків – депортують. Звичайно, залишившись без роботи, люди погоджуються на будь-що. Посередники таких вираховують відразу і пропонують працевлаштування. Ясна річ, за плату і далеко не завжди офіційне.
Нині засоби масової інформації рясніють пропозиціями щодо працевлаштування за кордоном. Більшість таких оголошень – це комерційний хід, вважає А. Костюченко, а приблизно 70% запрошень на роботу – «липові». На цьому спритні ділки і роблять свій бізнес. Адже за одне таке запрошення охочий заробити за кордоном платить 1,5-2 тисячі гривень. А за ним часто-густо можна хіба що в’їхати в країну, роботу ж доведеться шукати самому. І знову платити за послуги.
Тож чому розчарувався в закордонних заробітках? На це питання Анатолій Григорович твердо відповідає: вони не варті таких зусиль. Жити далеко від сім‘ї, в чужій країні… Робота виснажлива, а заробіток не такий уже і високий. Приміром, старанна доярка у товаристві «Росток Холдинг» отримує стільки ж, а працює через день. Робота за кордоном – то тільки робота. А вдома – і робота, і життя. Для закордону ми завжди будемо тільки заробітчанами, тільки робочою силою, робить висновок А. Костюченко після такої закордонної «практики».
Марина Шемідько
|
|
Переглядів: 481 |
Додав: lora
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|