"Свята Варвара ризи вишивала"
В очікуванні Різдва у світлиці «Обереги» при Ічнянському історично-краєзнавчому музеї відкрилася виставка ікон із фондових експонатів музею та робіт місцевих майстринь вишивки, які завітали на творчу зустріч із молодим поколінням, щоб передати мистецькі здобутки наших предків, залучити молодь до ремесел, поширених на ічнянській землі. Виставка діятиме протягом місяця.
У виставковій залі представлені картини релігійного змісту ХІХ ст. відомого ічнянського іконописця Романа Рощака «Таємна вечеря», «Бог – отець Саваоф», «Святе сімейство» та ікони, надані музею мешканцями Ічні.
Почесне місце на виставці відведене іконі Св. Варвари – покровительці вишивальниць. У народі побутувало прислів’я «Свята Варвара самому Христу ризи вишивала». З її ім’ям пов’язували багато звичаїв і прикмет. Так, 17 грудня, на Варвари, жінки вносили в хату полотно для майбутнього шиття, але за шитво не бралися, навіть не тримали голку в руках.
Ікона Іржавецької Божої Матері
На виставці виставлена ікона «Іржавецька Божа Мати» різьбяра по дереву Олександра Власенка.
У XVII ст. ця ікона знаходилася в с. Мошни, що на Черкащині. До Іржавця її привезли ічнянські та іржавські козаки, які, повертаючись із походу до Туреччини, знайшли її в спустілій церкві. Прибувши до Іржавця, віддали місцевому священику Якову Кушакевичу. Той віддав її на реставрацію до Густинського монастиря іконописцю Венедикту. В останній день перед від’їздом до Іржавця Венедикта розбудило незвичайне світло, яке наповнило його келію. Він побачив, що від ікони струменіє проміння, подібне до сонячного. В Іржавці її встановили в церкві, і з очей Пречистого образу закапали сльози. Мироточила вона три дні, доки священик не протер обличчя Богородиці покривальцем. Звістка про чудотворну ікону швидко розійшлася околицею, і багато християн йшли поклонитися святому образу.
Вклонявся Чудотворній іконі й Тарас Шевченко, залишивши про неї у своїй поемі «Іржавець»:
Вернулися запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовий
Образ пресвятої.
Поставили в Іржавиці
В мурованім храмі.
Отам вона й досі плаче
Та за козаками.
Гірка доля спіткала Чудотворну ікону в 30-х роках ХХ ст., коли більшовицька влада закрила церкву. За переказами, жителька села Іржавець Анастасія З. спалила святиню в печі. Згодом жінка захворіла і померла в страшних муках. Мабуть, такою була кара за її вчинок.
Вишиті ікони
Наші предки зверталися до Бога з молитвою та за порадою через ікону, яка здавна вважалася незамінним оберегом української хати. Ікони прикрашалися найкращими рушниками – «набожниками», що свідчило про особливе шанобливе ставлення до них господарів.
Творення ікон вимагало неабиякого хисту. До 15 століття ікони писали маслом. Поява вишитих зображень святих пов’язана з необхідністю брати ікони з собою у військові походи. Традиційно вишивали нитками або бісером образи Ісуса, Діви Марії та шанованих святих для прикраси церков, домашніх місць молитви або на подарунок рідним і близьким. Перед початком роботи над іконою майстрині просили благословення у духовного отця. Вишиту ікону освячували в церкві.
Про створення своїх робіт на відкритті виставки розповідали художниця Тамара Волик та вишивальниця Віра Подобрій. Перші відвідувачі ознайомилися з іконами, які бісером вишили Алла Білащенко, Людмила Потапенко, Людмила Ємець, Яна Пилипенко, Ярослава Кирієнко, Аліна Білодід та інші.
Наталія Черненко
|
