Фельдшер на місці – людям спокійніше
Захворювання легше і дешевше попередити, ніж лікувати. На жаль, ця відома істина в українській системі охорони здоров’я не працює. Бюджетні ресурси в основному спрямовуються на високозатратне стаціонарне лікування – так звані "ліжко-місця". Натомість географічно ближча до людей, ефективніша і менш затратна первинна медична допомога фінансується за залишковим принципом. Населення змушене звертатися до лікарень (як правило, віддалених від місця проживання) уже для лікування хвороб, найчастіше – на запущених стадіях.
Досвід європейських країн свідчить, що на первинному рівні медичної допомоги, яка надається сімейними лікарями, розпочинається і завершується лікування 80% пацієнтів, які звертаються за меддопомогою. Тому на сьогодні одним із пріоритетів медичної реформи є первинна медична допомога і розвиток сімейної медицини. А основна її функція – своєчасно виявляти і лікувати найпоширеніші захворювання.
Завідувач Іржавецького ФАПу Людмила Ревенко з дитинства жила бажанням допомагати людям. На думку Людмили Миколаївни, саме лікар має для цього найбільше можливостей. І саме в селі, де тільки тобі доводиться шукати причину недуги і супроводжувати хворого до одужання. Найбільша насолода від улюбленої роботи – повертати людям здоров’я.
Закінчивши Ніжинське медучилище, молодою медсестрою приїхала за направленням до Іржавця і працює тут уже двадцять три роки. По-іншому свого життя й не уявляє.
– Село велике, обслуговую 780 чоловік: багато пенсіонерів, 72 дошкільнят, школярі, дачники. А ще – п’ятеро вагітних і 13 діток до 1 року, – розповідає Людмила Ревенко, – Тож працюю цілодобово, бо медик – один для всіх. За роки роботи побувала в кожній хаті, знаю кожну сім’ю. Щодня збираюсь на роботу і не знаю, що на мене чекає. Дорогою до ФАПу й назад заїжджаю до хворих. Вожу з собою цілу «аптеку».
Ще півсела ходить «на прийом» додому. Крім цього, телефонують односельці з міст, турбуються про здоров’я своїх батьків або дітей, яких привозять до них на літо. За викликами не можу виїхати з села ні до батьків у Южне, ні в місто на базар. Люди шукають, хвилюються. Буває, говорять: «Нікуди не їдь. Коли ти на місці, нам спокійніше».
Добре, що «швидка» з Парафіївки виручає, завжди вчасно прибуває. Дуже допомагають у роботі молодша медсестра Тетяна Близнюк, з якою працюємо 20 років, і сільський голова Павло Киричок. Він завжди поруч: чи треба транспортувати хворих, чи відвідати багатодітну сім’ю,чи вирішити побутові питання.
Павло Андрійович навзаєм схвально відгукується про сільського «лікаря»:
– Людмила Миколаївна несе тягар, який під силу й не всім чоловічим плечам. Молодь такого навантаження не витримує, років два попрацюють і кидають. Коли Людмила Миколаївна тимчасово не працювала, її заміняли інші спеціалісти. Вірите, люди перестали ходити в медпункт. Повернулася – і знову від пацієнтів одбою немає, бо це людина великої душі, високого почуття обов’язку. Єдина з багатьох, хто залишився в медицині, не зрадив обраній професії. Добре, що є такі самовіддані люди. Спасибі їй від мене і вдячних односельців.
Буває, що Людмила Миколаївна для лікування деяких хворих витрачає багато сил і часу, читає спеціальну літературу, щоб поставити правильний діагноз і дати кваліфіковану пораду, а вони не виконують її рекомендацій, тому немає очікуваного результату. Приходить розчарування, не хочеться далі працювати. Але прибіжить якесь дитя, раде, що одужало, дякує – і тоді сільському фельдшеру здається, що кращої професії немає. Це найбільший стимул роботи Людмили Ревенко, працівника первинної медичної допомоги.
Наталія Черненко
На фото: Юля та Петрик Пшеничні на прийомі у фельдшера.
|
