Християнські милосердя і любов — підвалини цивілізованого життя
День Хрещення Київської Русі відзначається в Україні 28 липня як державне свято. У православному церковному календарі – це день пам`яті святого рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Русі.
З цієї нагоди у центральній районній бібліотеці відбулося святкове засідання за участі керівництва району. «За словами Президента України Віктора Януковича, хрещення Русі і християнство були і залишаються символом соборності. Саме тому ми сприймаємо християнську віру, передусім, як консолідуючу, інтегруючу силу, – зазначив голова райдержадміністрації Сергій Рубашка. - Саме з християнством пов’язана цивілізаційна роль Києва в Європі. Адже Древня Русь не тільки увійшла в сім’ю християнських народів на правах рівноправного члена, а й почала відігравати роль вагомого гравця на міжнародній арені молодої Європи".
Про історичні події тисячолітньої давнини та релігійне життя минувшини в районі поінформували бібліограф ЦРБ Тетяна Дорошенко та начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Вікторія Борщенко.
З історії християнства
Починаючи з середини IX ст. вплив християнське віровчення невпинно наближалося до кордонів Київської держави. Київська Русь серед інших країн вважалася державою варварською, язичницькою, хоча вона ні в чому не поступалася своїм могутнім сусідам, зокрема Візантійській імперії. Саме прийняття християнства долучало Київську Русь до кола цивілізованих держав.
Першою відомою спробою офіційної християнізації вважається «Аскольдове хрещення» 860 року, коли Аскольд, перший з київських князів, і його військо прийняли нову віру.
За князювання Ігоря в Києві існувала християнська церква св. Іллі з численними вірними. Чимало його дружинників були християнами.
Наступним кроком християнізації Русі було хрещення княгині Ольги ймовірно у 955 році.
З 988 року, за князя Володимира, почався найпотужніший етап державної християнізації Русі. Майже вся Європа тоді була християнізована, тож західні владики ставилися до Володимира без належної поваги – як до «нехристі». Язичництво гальмувало і внутрішнє об’єднання України-Русі, й підвищення її міжнародного авторитету.
986 року візантійський імператор Василь II попросив у Володимира військової допомоги для придушення заколоту земельних магнатів. Київський князь погодився, але висунув вимогу – одруження із сестрою імператора Анною. Це була надзвичайно висока ціна, адже відповідно до тодішніх канонів візантійські принцеси могли виходити заміж лише за рівних собі. Проте реальна загроза Константинополю змусила Василя II піти на поступки, водночас він сам висунув вимогу, щоб Володимир охрестився і запровадив християнство на Русі.
Проте після придушення повстання імператор зрікся своїх обіцянок. Тоді Володимир здійснив блискавичний похід до Криму і захопив важливий пункт візантійського панування на півострові – головну житницю імперії Херсонес (або Корсунь). Імператору нічого не залишалося, як виконати умови угоди. Саме в Корсуні восени 988 р. Володимир узяв шлюб із Анною.
Ці драматичні події, пов’язані із запровадженням нової релігії, що відбулися протягом трьох років (988-990), літописець уклав в один 988 рік. Хрещення киян, за літописом, відбулося в Києві, у водах Дніпра. Та християнізація Русі тривала кілька століть.
Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов — підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення. Упродовж 25 років володарювання князь будував церкви і школи, для встановлення правосуддя змінив старе законодавство на християнське, опікувався хворими і нещасними – тобто був справжнім християнином.
Нова релігія утверджувала високі морально-етичні цінності, поклала край практиці людських жертвоприношень, допомагала усталенню парної сім’ї. Були закладені якісно нові підвалини в культурній сфері, розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Давньоруській державі відкрився шлях до європейського культурного й державного життя.
Тетяна Дорошенко, бібліограф Ічнянської ЦРБ
Ічнянщина духовна
Православна церква на Ічнянщині має давню й досі не вивчену історію. В кожному селі була церква, а то й дві. Найдавніші – з лози, пізніші – з дерева, а найпізніші – з каменю. Їх руйнували, вони горіли, але знову підводилися з руїн і попелу, бо церква – то найвищий духовний храм, де вчили поважати людину, любити Бога. Набожність наших предків сприяла сімейному здоров'ю і розвитку духовності народу.
З літописів відомо, що в Ічні було шість храмів. До 30-х років ХХ ст. зберігалося чотири церкви, а до наших днів уціліли тільки дві – Воскресінська та Свято-Преображенська.
Найдавнішою була церква Пресвятої Трійці. Другий храм в Ічні збудували в першій половині ХVІІ ст. і назвали на честь святих апостолів Петра і Павла. Ця невелика дерев'яна трикутна споруда знаходилася біля Троїцького храму, замість якого її й зводили. Петропавлівська церква проіснувала півтора століття.
Дерев'яний храм Успення Пресвятої Богородиці споруджено 1720 року на місці Троїцького храму, коли ще існував храм святих Апостолів. Розташовувався він на північному сході земляного замку на річці Ічень (приблизно там, де нині відділ державної РАЦС та дитячий майданчик). 1796 року парафіяни за старань протоієрея Федора Яжевського перебудували його.
Цікава історія храму Воскресіння Христового, що теж містився всередині земляного замку, на ринковому майдані. На місці нинішньої Воскресінської церкви ще 1649 року був дерев'яний Воскресінський храм. У «Літописному повіствуванні про Малу Росію» Олександр Рігельман пише: «1662 г. собранные в город Ичню полковником Нежинским Золотаренком полковники, старшины, сотники и именитые козаки избрали там гетьмана полковника Якима Самчика (Якима Сомка) и присягли ему в соборной церкви и его гетьмана заставили присягать». Далі сказано, що ця церква згоріла того самого дня, коли невинного, оббріханого Якима Сомка взяли під варту. Про це згадує Пантелеймон Куліш у «Чорній раді».
Після пожежі на місці знищеної церкви 1663 року збудували нову, теж дерев'яну. У жовтні 1801 року від пожежі, що спалахнула в хаті військового товариша Данила Сологуба, згоріла трипрестольна Воскресінська церква, дзвіниця з усіма дзвонами та двома храмами під нею, більше 30 багатих будинків, богадільня... Цілу годину вирував вогонь, посилений страшною бурею. Люди ціпеніли від жаху. У цьому шквалі вогню лишився неушкодженим храм святого Миколая.
Біля пожежної частини височіє дзвіниця – єдина вціліла частина Миколаївської церкви. Ця територія перебувала за межами земляного замку (передмістя). Тут містився палац князя Корибута-Вишневецького з чудовим садом. Пізніше – кладовище.
Перший храм святого Миколая було споруджено 1701 року. Кошти на нього за відмолювання гріхів дали жителі Ніжина Василь Іванович Ревтюх і його дружина. Церква пережила чотири великі пожежі.1879 року її перебудували: звели кам'яну п'ятикупольну дзвіницю. А саму церкву зруйнували перед другою світовою війною. З цегли зробили приміщення пожежної частини та розібрали на інші потреби.
А скільки таких споруд було зруйновано в нашому районі! Нищилися храми, документи. Така доля спіткала дві красуні-церкви в Гужівці. Лише розповіді старожилів та фотознімки, що дивом збереглися, донесли до нас їх неповторність. В Іржавці знищено церкву, де зберігалася подарована козаками чудотворна ікона Божої матері, про яку писав Т. Шевченко у вірші «Іржавець».
У Свято-Преображенській, Воскресінській та Миколаївській церквах нині відправляють богослужіння. Щонеділі і в свята кличуть людей дзвони, гостинно розчиняються двері церков. Хай буде так завжди, бо створена людськими руками краса може спонукати лише до добра. А нам зараз так необхідні Добро і Віра.
Вікторія Борщенко, начальник відділу культури і туризму
Центральна районна бібліотека та краєзнавчий музей запрошують на тематичні виставки літератури та ікон, картин релігійного змісту з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі «Один Бог – один народ – одна Україна»
|