"Трудова слава" ІЧНЯНСЬКА ГАЗЕТА

Головна » 2015 » Листопад » 27 » Чорне і біле в житті Олени Охріменко: дивом вижила після ДТП, народила доньку, поховала сина

---

16:17 Чорне і біле в житті Олени Охріменко: дивом вижила після ДТП, народила доньку, поховала сина

37-річна ічнянка Олена Охріменко вижила після ДТП, яка сталася 14 грудня 2007 року. Того вечора жінку та її чоловіка на шаленій швидкості збив «Ланос», коли вони переходили дорогу. З тяжкими травмами подружжя доправили до райлікарні, де Олена чотири місяці була прикута до ліжка, не впізнавала рідних, було порушення пам’яті. Потім тривале лікування вдома… Лише через три роки почала приходи до тями, підніматися з ліжка, але самостійно пересуватися не може. Чоловік Андрій покинув роботу і доглядає дружину. Адріанка – Богом дана Коли Олені було 14 років батько потонув у неї на очах. Був чорнобилець. Мама залишилася з двома дітьми, старшому сину Андрію було 20. Молода, красива, влюблива Олена рано вийшла заміж. Народилися двоє діток. Але життя не склалося – розлучилися, коли Анжеліці було шість, а Роману – три роки. Олена працювала барменом у барі, потім шила мішки на одному з місцевих підприємств. З майбутнім чоловіком Андрієм познайомилася 2000 року, він теж був розлучений. Покохали одне одного. Через рік зійшлися й оселилися в його будинку. Андрій за освітою юрист, працював слідчим. Дітей Олени прийняв як рідних. Подружжя мріяло й про спільну дитину. І Господь послав їм втіху. «Маленьке янголятко», так люблячи Олена називає донечку, яку носила під серцем вже будучи інвалідом І групи. Кучерявій, синьоокій Адріанці вже 2,5 рочки. Нещодавно вона пішла у дитсадок. Тепер у тата є більше часу займатися по господарству. – Мені Богом було дано народити Адріанку. Це мій порятунок, – притискаючи до себе дитину говорить Олена. – Вона не дає мені сумувати. Я вдячна Богу, що чоловік трапився хороший, спокійний і врівноважений. Опікується мною, дбає про дитину. Все хазяйство на ньому, город обробляє. Я можу тільки картоплю почистити. Жінка пересувається на ходунках. На моє здивування як же їй вдалося виносити дитину, зізнається: «Носила лежачи, але було дуже важко». Минулого року Олена стала бабусею. Внучок Кирилко, якому виповнився один рік, теж провідує, тішить молоду бабусю і додає їй життєвих сил. «Повір у себе»… Із сумом і болем згадує Олена пережите після ДТП: черепно-мозкова травма, не працювала права рука, гнили рани. Нестерпний біль і досі переслідує її. В Андрія була переламана нога у чотирьох місцях. Лежав на витяжці, три місяці лікувався. Потім сестра забрала його до себе в Ніжин. Олена просилася додому, бо, каже, хотіла вмерти у своєму ліжку. – З лікарні мене як сміття винесли на носилках і відвезли до мами у Гмирянку, – говорить Олена Охріменко. – Пролежні були такі, що рік залічували глибоку рану в області таза. Врятував лікар Володимир Гарчинський, який видалив гнилі ділянки тіла. У червні чоловік почав сам ходити і забрав мене додому. Ноги не слухалися, висіли хрестом, немов кишки. Я забула як ходила на високих підборах. На душі було нестерпно боляче. А її дітей від першого шлюбу – 14-річну Анжеліку та 11-річного Романа забрали в Гмирянку свекри Людмила та Віктор Діденки, там вони і ходили в школу. Олена дуже вдячна їм за підтримку і розуміння, а також своїй мамі Світлані Іванівні, вітчиму Мирону Івановичу та старшому брату, які були поруч у тяжкі хвилини. Де не возив Андрій дружину лікувати, але безрезультатно. Куди тільки не їздили. У костоправа, що живе під Полтавою, Олена почула страшний вирок для себе. Він сказав чоловіку: «Навіщо ти її привіз, їй вже ніхто не допоможе». Після цих слів Олена дуже плакала і просила Андрія залишити її там помирати. – Андрій заспокоював, але у мене була істерика. Тоді якась жінка підійшла до мене і сказала: «Ти не вір, дитино, ні лікарям, ні костоправу. Повір у себе і все буде добре», – згадує зі сльозами на очах ті часи Олена. – І я повірила, якесь ніби внутрішнє «я» ожило в мені і дало шанс жити. І я боролася. Але біда знову спіткала родину: п’ять місяців тому трагічно загинув 17-річний син Роман – розбився на мотоциклі. Олена ледь пережила тяжку втрату сина. Свіжа душевна рана чорною смугою пронизала материнське серце. «Душа моя плаче день і ніч. Вилізу у ходунках надвір і вию у землю, бо при Адріанці плакати не можу», – витираючи сльози каже Олена. Сьогодні Охріменки виживають як можуть. Доход сім’ї невеликий. Звісно, пенсії, соціальної допомоги на дитину та 175 гривень по догляду за інвалідом для родини замало. З огляду на те, що підростає дитина, комунальні дорогі, за дитсадок платити 200 гривень за місяць, то про лікування й мови немає. За словами Андрія, щоб Олену місяць пролікувати у столичній нейрохірургії треба 20 тисяч гривень. У родини великі борги, немає коштів навіть на пігулки. Довелося взяти кредит на поховання сина, купили пам’ятник, старенькі «Жигулі», бо все дорожчає щодня та й на таксі не наїздишся. Наталія Єпіфанович Фото автора Для бажаючих допомогти родині подаємо реквізити: Одержувач: ПриватБанк, МФО: 305299, номер рахунку: 29244825509100, Код ЄДРПОУ:14360570. Призначення платежу: поповнення картки №5168755325361422, отримувач Охріменко Олена Олександрівна, ідентифікаційний № 2856319040

1 2 3 4 5 Переглядів: 628 | Додав: lora | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0