25 років тому, 1 грудня 1991 року, відбувся Всеукраїнський референдум про ставлення українців до Акта проголошення незалежності України та перші вибори Президента.
До бюлетеня з референдуму були внесені текст Акта проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою 24 серпня 1991 року, і питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?»
У голосуванні взяли участь 31891742 громадянина України (84,18% виборців від загальної кількості внесених до списку виборців).
На питання референдуму «Так, підтверджую» відповіли 28804074 громадян, тобто 90,32%; «ні» — 2417544 особи, тобто 7,5%. Недійсними визнано 670117 (2,1  бюлетенів.
За незалежність України проголосували виборці всіх областей України, Кримської АРСР (54,19 , міста Київ (92,88 і міста Севастополь (57,07 .
На Чернігівщині у списки для голосування на Всеукраїнський референдум було внесено 1068142 особи. З них взяли участь у голосуванні 969638 осіб (90,78 . Підтримали Акт про незалежність України 908904 чернігівця (93,74 , відповіли «ні» 39776 осіб (4,1 , недійсними визнані 20960 бюлетенів (2,16 .
Таким чином, відсоток чернігівців, які підтримали незалежність України був вищий, ніж у країні в цілому (93,74% проти 90,32 , а противників менший (4,1% проти 7,5 . Російський агресор правильно згадав це волевиявлення патріотичної чернігівської громади і не наважився лізти до нашого краю.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
Акт про незалежність підтримали 96% виборців району – більше, ніж в країні
До референдуму 1 грудня район наближався тихо і спокійно. І це насторожувало. Розуміючи, що власних сил і можливостей нашого товариства «Просвіта» для широкої роз’яснювальної роботи не вистачить, домовляємося про спільні дії з райвиконкомом.
Якщо в прагненні підтвердити акт про незалежність ми з владою зі значною натяжкою були єдині, то у виборі майбутнього президента були відвертими противниками.
У межах діяльності мобільних груп, які їздили по району, дотримувалися коректності: влада агітувала за свого кандидата – Леоніда Кравчука, а ми за свого – В’ячеслава Чорновола. Але в широкій масовій агітації відверто виступали проти обрання провладного кандидата.
Серед нашого нечисленного товариства виявилось замало людей, здатних бути головами, членами комісій чи спостерігачами. І тут у великій нагоді став приїзд до району групи спостерігачів зі Львівської області.
Похмурим видався перший зимовий день 1 грудня 1991 року, коли вирішувалася доля України. Тихо, якось буденно проходив референдум. Уже під вечір разом з Вірою Салатою й Олександрою Липовець вдалося відвідати деякі виборчі дільниці.
Біля Заудайського сільського клубу запитуємо гурт жіночок:
– Проголосували? То як, буде Україна вільною?
– Аякже, обов’язково, – зацокотіли у відповідь.
– Так а кого ж визначили їй у Президенти?
– Та того ж, як його, Кравця, – відповідає одна.
– Кравчука, – поправляють її подруги.
– А чому саме йому довіра?
– А що – гарний дядько.
– Ну хіба що, – посміхаюсь з передчуттям того, що ще довго цей критерій буде визначальним на виборах керівних осіб нашої молодої держави.
З величезним нетерпінням і хвилюванням чекаємо оприлюднення результатів. І ось нарешті офіційні повідомлення.
Жити у незалежній країні виявили волю 90% українців. У нашому районі акт про незалежність підтримали 96% виборців. Найбільше прагнення до волі виявили виборці Щурівки – 100%. Значно більше дев’яноста відсотків голосів за незалежність нарахували в Бакаївці, Більмачівці, Будах, Заудайці, Мартинівці, Рожнівці, Южному. Найменше – у Тростянці, але це теж більше 90%, а саме 91,23.
Зі спогадів Віктора Гаврися
|